Володимир Журжій: «У Луцьку все тільки починається»

Ще з перших ігор в якості гравця «Волиньбаскета» у всіх волинських вболівальників №4 асоціювався з надійністю, відповідальністю та самовіддачею до фінальної сирени. Та що там – те, з якою енергією Володимир Журжій віддавав себе команді, змушувало засумніватися, що баскетболіст приїхав із зіркових «Черкаських мавп». Здавалося, що він був, є і завжди буде своїм, рідним. Звістка про те, що Журжій увійде до тренерського штабу БК «Волиньбаскет-WOG», стала без перебільшення святковою новиною. То який він Журжій-гравець, Журжій-тренер, Журжій-«волинянин»? Про це наша розмова.

 

 

 - Володимире, луцький поціновувач баскетболу вперше побачив тебе у складі «Черкаських Мавп», коли він обіграв у фіналі чотирьох «Волиньбаскет» в 2011 році. Черкаси виграли, вийшли до суперліги, а ти… перейшов у команду, яку обіграв.

 - Так, ви праві, на той момент у мене був контракт із «Черкаськими Мавпами». Однак  тренер сказав, що філософія клубу базуватиметься на омолодженні, тому угоду продовжувати не стали. В принципі, я все зрозумів, і ми полюбовно розійшлись – принаймні, сміття за поріг будинку виносити не стали.

У той же час в Луцьку виступав мій приятель Богдан Каребін (нині асистент тренера «БІПИ». – Авт.), з яким разом грали ще в Кривому Розі. То можна сказати, що саме він був ініціатором мого приходу. Про мене знали, тримали на олівці, як кажуть, тому з радістю запросили. Хоча вже тільки зараз жартома розповідають, що були побоювання стосовно наявності у мене «зіркової хвороби». В результаті, вважаю, я провів надзвичайно гарні роки в БК «Волиньбаскет», з яким став чемпіоном та володарем Кубка України.

 

 

 - Поговорімо про той період твого життя між кар’єрами гравця та тренерами. Доводилось читати на полтавських сайтах, що ти почав арбітрувати.

 - Так, коли я вже закінчував грати в київському «Авангарді», я дуже хотів залишитись у баскетболі, а грати вже не дозволяли травми. Все ж таки все життя у цій грі, є знання й досвід. Пропозицій щодо тренерства не було, тому вирішив – а чому б і ні? Тим паче, Рижик повідав, що комітет арбітрів зацікавлений, аби суддями ставали колишні гравці. Тому я почав активно штудіювати арбітраж. А оскільки я родом із Кременчука, то став судити на рівні Полтавської області. Гадаю, якби не пропозиція з «Волиньбаскета», то бути б мені рефері.

Та зателефонував Сергій Володимирович Смітюх, з яким залишились якнайкращі стосунки, і запропонував приїхати до Луцька. Із обласним центром Волині в мене пов’язані тільки хороші спогади, тому із задоволенням відгукнувся. Крім того, я ж тут усіх знаю, відтак мені не потрібен час на адаптацію. Я приїхав так, ніби й не їхав нікуди, тож усе супер.

 

 

 - Деякі ЗМІ починають писати, що «Волиньбаскет-WOG» в ямі, що клуб слабший за інших…

 - Ні-ні-ні, навпаки – в Луцьку все лише починається!  Так, якщо дивитися на турнірну таблицю, то може скластися хибне враження, що все погано. Насправді, в Запоріжжі у нас перемогу вкрали, і це бачила вся Україна, а ми не подали протесту тільки тому, що не мали змоги подивитися відео й пересвідчитися у своїй правоті саме у той момент. Команда в нас тільки будується, і для багатьох хлопців в суперлізі все вперше: нові швидкості, новий рівень, нова якість. Тому природно, що мусить бути період адаптації. Насправді тут надзвичайно важливо пояснити самим гравця, що нічого смертельного в цій ситуації нема.

 

 

 - З позиції глядача здалося, що якби дещицю поталанило, то можна було перемагати «ІНФІЗ», «БІПУ», «Миколаїв».

 - Я завжди на тренуваннях кажу, що образливо програвати через оту дещицю. І в таких випадках на перший план виходять те, хто яких помилок допустився – десь втрата, десь нереалізований штрафний. На такому рівні дрібниць не буває як у грі, так і під час тренувального процесу. Тому тільки повна концентрація, терпіння й праця – і результат буде.

 

 

 - Який поділ праці у вас із головним тренером Дмитром Чайковським?

 - Дмитро – головний тренер, і кінцеве слово завжди за ним. Тут, як кажуть, без варіантів. Певна річ, я даю поради, коли вважаю, що вони слушні, однак рішення за Чайковським. Йосипович у нас стратег, і це без перебільшення – він моделює всі комбінаційні дії. А я підказую певні моменти.

Що стосується конкретно позицій, то зрозуміло, що я був гравцем задньої лінії, отож і займаюся більше з гравцями саме цього амплуа. Хоча й інших намагаюся не оминати увагою (Сміється. – Авт.).

 

 

 - З однією з твоїх колишніх команд – «Кривбасом» - зіграли, на черзі друга – «Черкаські Мавпи». Чого очікувати від обох колективів?

 - Почну з нашого БК «Волиньбаскет-WOG».  Ми від гри до гри додаємо, хіба Кривий Ріг – окрема тема, бо багато віддали в Запоріжжі. У той же час «Кривбас» був шістнадцять днів без ігор. Вони й так об’єктивно сильні, а тут іще й голодні та свіжі. Однак повторюся – як окремі гравці, так і команда в цілому рухаємось уперед.

Дуже сподіваюся, що в Черкасах дамо бій, хоча «Мавпи» - дуже непростий суперник. Однак приклад одеської «БІПИ» показує, що непереможних команд нема. Треба просто виходити й показувати те, що напрацювали під час підготовки.

Що стосується «Черкаських мавп» - то це один з небагатьох баскетбольних об’єктів  в Україні, де клубна система побудована дуже правильно. Структура починається з маленьких діток і увінчується колективом Суперліги Фаворит Спорт. Баскетболом охоплене все місто, багато дитячих тренерів, школа, проведення матчів доведено до автоматизму, красиве шоу, тощо. Ще коли я там грав, то ми думали лише про баскетбол, і  такі дрібниці як, скажімо, прання форми були не нашим клопотом.

Разом із тим, ні для кого не секрет, що це команда президента ФБУ Михайла Бродського, який дуже вміло використовує PR-менеджмент. Навіть сама назва –  люди далекі від баскетболу передовсім згадують «Мавп».

Отак і ми в Луцьку мріємо створити таку ж ідеальну клубну систему. Намагаємось брати усе найкраще, що бачимо в інших команд. Вірю, що крок за кроком, цеглинка за цеглинкою ми це зробимо. До слова, «Волиньбаскет-WOG» - один із трьох, хто має талісмана.

 

 

 - Нині патріотизм у тренді, однак ще чотири роки тому гімн співали одиниці з гравців. Проте ти один з небагатьох, хто завжди тримав руку на серці під час виконання «Ще не вмерла». Звідки такий патріотизм в російськомовного Журжія?

 - Так, я народився в промисловому Кременчуці, однак завжди себе відчував українцем. Так, в контексті останніх подій патріотизм набрав у суспільстві нових обертів, але у мене це було в серці задовго до цього. А як може бути інакше? Я народився в цій країні і я люблю цю країну. Скажу більше – вважаю, що спортсмени зобов’язані  знати й співати гімн, бо ж вони є лицем держави. Та й всі публічні люди повинні відстоювати честь рідної країни.

 

 

Ігри долі: Та сама гра, де Володиир Журжій у складі "Мавп" обіграв "Волиньбаскет"

     

 

Ігри долі-2: Тандем тоді ще асистента Чайковського з гравцем Журжієм

 

Завжди націлений на кільце суперника

 

Перемога в Кубку України

 

Ігри долі-3: Тандем тепер уже наставника Чайковського та асистента Журжія

Андрій СОБУЦЬКИЙ, спеціально для прес-служби БК «ВОЛИНЬБАСКЕТ-WOG»

Коментарі

Петьо

Володя Журжій був найбільш толерантним баскетболістом, якого доводилось бачити. Дуже добре, що він прийшов працювати тренером на Волинь. Красивий матеріал про гарну людину

Схожі матеріали

29 березня 2015, 09:21
Напевно, анонсована нашим «ВолиньСпортом» перевага у всіх компонентах луцьких баскетболістів над київськими зіграла дещо злий жарт...
07 липня 2015, 13:58
У Львові відбувся відбірковий турнір Української Стрітбольної Ліги 3х3 під егідою FIBA. До молодшої вікової категорії зареєструвалася...
07 травня 2014, 07:24
На офіційному сайті Федерації баскетболу України з"явилась інформація, яка спочатку шокувала - у луцького клубу в графі "Поразки"...