Неділя стала справжнім фестивалем

якісного, емоційно-бурхливого та

бойового футзалу.

 

І, повірте, то не високі слова, а реальність.

Кожен, хто завітав на два фінали,

не залишився байдужим до того,

що відбувалося на майданчику.

 

 

 

Спочатку змагатися за Кубок Суперліги вийшли ковельський «Аперкот» та хорівська «Надія». І впродовж усієї гри  Ковель навіть  краще виглядав. І першими відзначились теж «аперкотівці» - гарний прохід повз двох «надійних» завершився ударом під голкіпером.

 

Ковельчани й надалі гідно тримали гру, нічим не поступаючись «Надії», однак гол змінив не тільки цифри на табло, а й настрій.

 

Потім на майданчику почався такий шаолінь, що Ван Дамм зі своїм шпагатом відпочиває)). Були біля бокового бортика і удари ногами, і аперкоти, і хуки, і елементи регбі. Словом, гра відновилася тільки після двох червоних карток.

 

І за характером протистояння, все йшло до пробиття післяматчевих пенальті. Склалося враження, що на це налаштувалися не тільки глядачі, а й гравці обох команд. Але в самому кінці зустрічі обрізка Ковеля завершилась контрвипадом Хорова і точним чітким ударом у дальній кут….  2:1.

 

 

 

Свій другий трофей «Надія» могла здобути вже через годину в матчі з «Вотрансом». І вже на 10-ій хвилині Локачі були попереду. Та за сім хвилин уже перевага була в Луцька – 1:2. Безкомпромісність боротьби доводить і коливання рахунку – 1:0, 1:2, 2:2, 2:3, 2:5, 3:5, 4:6, 5:6….

 

 

Певна річ, уся команда «Вотрансу» виклалась на всі сто заради перемоги, і кожен гравець заслужено здобув цей трофей. Однак варто все ж виділити Леоніда Єфремова, майстерність якого не підводила навіть у найбільш «спекотні» моменти.

 

Тож вітання команді, яка заслуговувала бути в призерах чемпіонату, але відігралася на кубковій дистанції.