Головний матч кубкового турніру вболівальники чекали дуже нетерпеливо та сподівалися, що «агротехи» таки знову зможуть здолати «надійних». Кадровий потенціал лучан дозволяв не те що двома, а трьома четвірками грати, а в локачинців у заявці була шістка плюс воротар.
З перших секунд фінал викликав непідкупне здивування. «Сільгосптехніки» не ввімкнули свого звичного потужного фізичного пресингу, а почали діяти точно так, як це роблять львів’яни – академічно неспішно розігрувати комбінації. Либонь, це й стало прорахунком, оскільки ще гра Локачів проти кременчуцького «Лукаса» наочно продемонструвала, що проти вікових гравців «Надії» (середній вік – 33,2) треба всі 40 хвилин летіти в шаленому темпі. Тільки за таких умов майстровиті футзалісти в другому таймі «сипляться». Тим несподіваніше стало виважене катання «Волиньагротеха» (середній вік – 27,3). Що ж, їм видніше.
Але саме за такої гри досвід почувався на майданчику значно вільготніше. І на кожен випад лучан хорівці відповідали двома. Варто наголосити, що в п’ятницю «надійні» як ніколи тринькали моменти, і відсоток реалізації зі звичних 90% впав десь до 30%. Проте й це дозволило тримати суперника на відстані витягнутої руки. «Агротехи» вибухали тільки тоді, коли півень в одне місце клював. Пропустили, закрутили темп, зрівняли.
У другому таймі малюнок гри суттєво не змінився. Хіба несподівано зі штрафного лучани вийшли вперед (1:2) – капітану Вознюку вдалося пробити стінку. Але доволі швидко Хорів зрівняв та повів у рахунку 3:2. Лучани замінили воротаря, але почали ще більше квапитися, хвилюватися і помилятися. Результат – Москвін зі своєї половини зробив цифри на табло 4:2, а Ніщик разом із сиреною встановив остаточний підсумок 4:3.
