Історію успіху цього молодого чоловіка з гордістю можна вписувати в хрестоматії з унікальних спортивних досягнень. Хлопчина спокійно навчався у поліській школі та особливо не переймався якимись там змаганнями чи рекордами. Проте коли вступив до луцького навчального закладу, то несподівано для самого себе відкрив у собі талант спортивної ходьби. Та ще й як відкрив! За кілька років тренувань виграв спочатку юнацьку й молодіжну першість України, а зараз є двічі володарем золотої чемпіонської медалі серед дорослих. Понад те на останньому чемпіонаті України (28 лютого, Алушта) він встановив новий рекорд України на дистанції 35 км – 2 години 30 хвилин та 17 секунд. Тож відтепер вся наша країна знає, що в Камінь-Каширському районі люди ходять зі швидкістю мопеда.

Про таких дітей, як Ігор, кажуть: «Нормальна дитина. Такий круть-верть, як і всі». Справді, коли він ще ходив до школи в рідному селі Карасині, то любив з іншими хлопцями пограти у волейбол, погамселити у футбол, але якоїсь особливої любові до окремого виду спорту в нього не було. Взагалі не було. Та все змінилося, щойно поліщук став студентом педколеджу в Луцьку. Його троюрідний брат, майстер спорту Степан Сущ, запропонував спробувати свої сили у спортивній ходьбі. Так би мовити для експерименту. Ігор погодився і, як кажуть бувалі, з першого кроку пішов. Пішов правильно. Усі присутні відразу зрозуміли, що в юнака вроджена техніка, яку, якби не збіг обставин, він міг ніколи у собі й не відкрити. Та що там казати, дехто із колег та конкурентів і досі не вірить, що волинський чемпіон почав тренуватися тільки після дев’ятого класу.

Хай як дивно, проте новий вид спорту не став надто великим тягарем для Ігоря Сахарука. Йому не довелося якось перелаштовувати свій організм, а можна сказати, що його людський механізм прийняв нові фізичні навантаження так, ніби хлопець давно був у спорті. Повірте, в сучасному атлетичному й фармакологічному світі це чудасія та й годі. Рекордсмен відверто розповідає, що як любив їсти сало зі свіжим духмяним чорним хлібом, то так і далі ним смакує. Особливого раціону не дотримується, хіба обережний у медикаментах, адже у звичайних пігулках випадково може виявитися якась заборонена речовина. Але, тьху-тьху, нічого такого не було.

Тож після отримання диплома інформатика Ігор вступив на факультет фізичного виховання держуніверситету. Звісно, і далі працював, бо завжди дотримувався правила, що найважча робота – це робота над собою. І вже 2009 року талант Сахарука, помножений на його безмежну працьовитість, дав вагомий результат – волинянин виборов перше місце на чемпіонаті України серед молоді (U-23). Та, як з’ясувалося, цей успіх став лише добротним трампліном для подальших феєричних здобутків нашого земляка.

Перейшовши в дорослу категорію, Ігор Сахарук, певна річ, деякий час адаптовувався до нових нормативів та швидкостей. Проте аж ніяк не знітився, а почав працювати з подвійною енергією. Тим паче, що допомагати йому в тренувальному процесі взявся киянин Олексій Казанін, який є учасником Олімпійських ігор у Пекіні та Лондоні. І нагороди не забарилися. Упродовж 2013-го та 2014-го каширець привозив на Волинь золоті медалі з дистанції 35 км. А на запитання «Це ж виходить, що ти двічі обігрував свого іменитого тренера?» сором’язливо відповідає: «Ну-у-у, так склалося. Це ж спорт». А взагалі скромний характер Ігоря – це окрема тема. Під час розмови склалося враження, що розмовляв не з двічі чемпіоном країни, а з давнім приятелем, з яким можна обговорити все: від прикрих травм до відпочинку в сауні. Коли здивувався, мовляв, як із таким добродушним норовом можна здобувати перемоги, співрозмовник дещо шокував.

– Розумієте, усі великі спортсмени – надзвичайно прості люди, – переконує кращий скороход України. – Але я маю на увазі суто спорт, а не спорт з елементами шоу-бізнесу, як-от, скажімо, футбол. Там зірки, пиха, зіркова хвороба – то так. А в нас навіть чемпіони світу такі прості, що з ними легко можна потоваришувати. Чому так? Бо кожен із них знає, якою ціною здобувається результат і через що треба інколи переступити, щоб навіть просто вийти на старт. Тому в нас сильний імунітет проти «зірочки» (сміється. – Авт.).

Та не все так весело, як може видатися на перший погляд. Недурний сказав, що чемпіонами в Україні стають тільки фанатично залюблені у спорт люди. Чого гріха таїти, спорт загалом та спортивна ходьба зокрема практично нікому не потрібна в нашій державі. Кажуть, що не видовищно. Того, чим допомагає управління у справах спорту облдержадміністрації, вистачає покрити десь 20% витрат при підготовці. Хоча Ігор і за те вдячний. Бувало, що кілька разів хотів повісити кросівки на цвях та почати нормально заробляти на життя, бо... не було за що хліба купити. В такі миті здавалося, що відчай таки переможе. Знаковим у цьому плані став останній такий випадок. Ну така вже депресія та безнадія вчепилася в душу спортсмена, що хоч сядь та й плач. Набридло йому ледве-ледве зводити кінці з кінцями, щоб мати на елементарну екіпіровку та харчування. Але якось переконав себе, що коли на наступному старті нічого не здобуде, то точно зав’яже. Однак на тих змаганнях Ігор зі злості… виконав норматив майстра спорту міжнародного класу! Тоді, напевно, десь глибоко й тенькнуло, що таки перспектива є.

Після здобуття чемпіонських титулів життя не стало набагато простішим. Щоб мати за що проводити збори в Криму та Карпатах, їздить по комерційних змаганнях, де заробляє перемогами. Про спонсора наразі не чути. Але хіба це привід хнюпити ніс для такого хвацького козака? Аніскілечки. Нині підготовчий процес спрямований на Кубок світу, що відбудеться 2–3 травня в Китаї. Там Ігор Сахарук буде намагатися пробитися на Чемпіонат світу. Звісно, що мрією волинянина є Олімпіада в Бразилії-2016. Проте загадувати нічого не береться. Отакий він – добрий, простий, скромний, толерантний чемпіон України з Карасина.