В останніх матчах було помітно, що головний тренер БК «Волиньбаскет-WOG» Дмитро Чайковський почав набагато частіше випускати на майданчик молоде покоління команди: Кісільчука, Глушка, Полякова, Коцька, Шкондю, Бедлінського.
І от, попри безвиграшну серію луцького клубу, надзвичайно світлим моментом стала гра вихованця волинського баскетболу Глушка. У Петра проти іменитих суперників вдавалося майже все, і він заслужено отримував компліменти від столичних коментаторів.
Отож, знайомимось із №1 ближче.
- Петре, вболівальникам команди відомо про тебе тільки те, що родом ти із Луцька та є вихованцем клубу.
- Так, це правда, я – лучанин. Баскетболом почав займатися з дев’ятого класу, тренувався в школі №3 у Смітюха Сергія Володимировича. На секцію з цього виду спорту мене привів однокласник Валерій Приступа, який теж раніше грав за «Волиньбаскет». Стосовно інших видів, то нетривалий період часу займався дзюдо та рукопашним боєм, але потім зламав руку (Сміється. – Авт.). А футбол у дворі з товаришами не рахую.
- Пригадай свою першу гру в вищій лізі, а потім у суперлізі. Які були враження?
- Першу гру у вищій лізі пам'ятаю дуже добре, бо грав тоді зі своїм теперішнім тренером Журжієм Володимиром Івановичем. Було це в одинадцятому класі, і билися ми проти команди з Тернополя. Особисто я зіграв тоді 10 хвилин та забив 7 очок. Перша ж гра у суперлізі була проти Кривого Рогу, в ній я набрав 6 очок. Скажу, що було дуже приємно зіграти вперше у суперлізі та ще й проти однієї з найкращих команд чемпіонату.
- А не було «квадратних очей» у перших іграх, таки суперліга – то зовсім інший рівень?
- Якщо чесно, то ні. Страшно не було, бо мені дуже допомагали мої більш досвідченіші одноклубники – Віктор Герасимчук, Іван Тимощук та Микола Полюляк. Вони завжди мені підказували – що та як краще зробити, розказували про тонкощі, які самі набули з часом. Відтак мені було легко увійти в гру та допомагати своєму клубу.
- Із чим пов’язуєш свій вибух класної гри саме в останніх матчах?
- Останнім часом тренер дає мені багато грати, за що я йому дуже вдячний. Тому з кожною грою додається впевненості у своїх силах. Вважаю також, що граючи зі сильними суперниками, і сам покращую свої кондиції.
- У тебе вдавалися влучні як із середньої, близької, так і з дальньої, що стало несподіванкою для суперників. Для тебе найкраще атакувати звідки?
- Я думаю, що суперники взагалі не знали чого від мене чекати, тому що ніколи мене не бачили (Посміхається. – Авт.). Комфортніше з триочкової дистанції, хоча в останніх іграх багато йшов у прохід під кільце, і вдавалося ці походи реалізовувати.
- Не важко паралельно виступати в Суперлізі Фаворит Спорт та АБЛ Рівненщини?
- Трохи важкувато, але коли баскетболіст молодий, то чим більше ігрової практики, то тим краще. Як і в моєму випадку.
- З ким із партнерів по команді найкраще розумієш одне одного на майданчику?
- З Юрієм Поляковим. Ми вже досить довго граєм разом і розуміємо один одного навіть без слів.
- Які у тебе вподобання серед клубів та гравців?
- Із закордонних баскетболістів подобається Кавай Леонард, а з українських – Сергій Гладир. З європейських клубів імпонує гра «Барселони», а в НБА це Сан-Антоніо. Все-таки НБА я більш люблю дивитися, ніж європейський баскетбол.
- Якогось особливого режиму харчування дотримуєшся?
- Нічого аж такого особливого, звичайний режим як для спортсмена. Не їм сухарики, чіпси і тому подібні «продукти». Намагаюся їсти варане, а не смажене. У першій половині дня споживаю вуглеводну їжу, а в другій білкову.
- В яких командах хотів би спробувати свої сили крім «Волиньбаскета»?
- Навіть не думаю про те, що я буду десь грати крім «Волиньбаскета». Це моя рідна команда і я не хочу кудись переїжджати.
Прес-служба БК «Волиньбаскет-WOG»
