Зовсім нещодавно закінчились ігри чергової універсіади з баскетболу серед чоловіків. Збірну нашої області представляли студенти трьох вишів, а тренерським процесом підготовки та виступу керували тренери БК «Волиньбаскет» Дмитро Чайковський та Володимир Журжій. Проте повернулися волиняни зі Львова, м’яко кажучи, ображеними й обуреними.
Про всі перипетії скандальної універсіади «ВолиньSport» розпитав у спортивного директора БК «Волиньбаскет» Сергія Смітюха, який був присутній на іграх.
- Сергію, розкажіть про виступ збірної області на універсіаді
- Сама підготовка у нас була загалом нормальною, команда готувалася цілеспрямовано саме до універсіади. Всі гравці були на місці. Єдине, що сезон закінчився і кожен по-різному налаштовувався на виступи, адже після, скажімо, Вищої ліги України студентські змагання – турнір трохи меншого калібру.
У нашій зоні мало бути шість команд, однак одна не приїхала. І з п’ятірки – чотири колективи були доволі потужні, які у своєму складі мали гравців Суперліги, Вищої та інших престижних ліг. Хіба лише Ужгород приїхав набратися досвіду. Скажу відверто, востаннє такий високий рівень команд був років із десять тому.
Перша ж гра проти Києва стала багато в чому визначальною. Якщо минулого року це була відносно слабка команда, то цього року їхній рівень виріс. У Львова фактично всі баскетболісти стартової п’ятірки в тій чи іншій мірі виступали у Суперлізі. Дещо слабшим був Тернопіль, але, вважаю, тому, що ми виглядали значно цікавіше. Єдиною і найбільшою нашою проблемо була відсутність центрового. Ото в грі з киянами це й далося взнаки. Хоча на своєму рівні відіграв тільки Едуард Федчук, всі інші у цій грі не сповна використали свій потенціал. Програли ніби й небагато – 8 очок, однак не реалізували штрафні, не все забили з-під кільця…. Отак і набігло сумарно. Тут без претензій.
Тернопіль та Ужгород ми обіграли, а Львову програли. В результаті посіли, як і минулого року, третє місце. І якщо минулого року це був нормальний результат, то цього ми таки хотіли зробити рок уперед. На жаль, не вдалося.
- Такий результат – наслідок об’єктивного чи суб’єктивного?
- Напевно, і того, і іншого. Сюрпризи почалися вже з того, що в цьому році у фінал виходило не дві, а чомусь тільки одна команда. Це зробилося у зв’язку з економією коштів. Хоча якщо нема коштів, то навіщо взагалі проводити? Якщо економимо, то давайте на всьому заощаджувати, і всі б у нинішній час це зрозуміли. А то 5-6 команд їдуть на 5 (!) днів, затрачаючи немалі кошти, а в підсумку одне прохідне місце.
Жеребкування як такого не було. Очевидно, що воно провелося методом «Мені так краще, бо я господар». Поставили розклад такий, який був підтасований під Львів та Київ.
Щось довести нереально, бо відеозапис не вівся, Львів та Київ усе влаштовувало. А везти з собою ще й знімальну групу – теж задоволення не з дешевих. Ужгород задля економії пропонував зіграти не в п’ять днів, а в три. Це було відразу відкинуто. Київ почав ставити умови зіграти раніше через нібито відсутність квитків на останній день змагань.
- Попри те, що ви кажете про відсутність у залі ЗМІ, довелося чути про скандали на грі Луцька та Львова. Відкрийте завісу таємничості – в чому суть?
- Зі Львовом була клоунада під образною назвою «Виграти за будь-яку ціну». Сама по собі команда Львова дуже потужна, а тут іще й судді почали помилятися. Крім того, щоб нам претендувати на 1 місце, необхідно було вигравати з різницею десь у 28 очок.
От відверто кажу, за таких обставин виграти було просто нереально. На нейтральному майданчику з добротним суддівством могло статися все, а там – без шансів. Тому залишився такий негативний осад, що думаєш: «А навіщо воно мені потрібне?»
- Дивно таке чути у час, коли начебто баскетбол став відкритішим та доступнішим.
- Так, і дивує парадокс. Упродовж останніх років декларується розвиток саме студентського баскетболу. Ще Олександр Волков, який дві каденції керував ФБУ, запропонував доволі хорошу ідею про створення єдиної професійної ліги (де грали б тільки професіонали, які заробляють на життя тільки баскетболом), студентської та дитячої ліг. І воно логічно, бо для України проведення кількох професійних ліг – то проблема. Але ця ідея не була впроваджена.
Новий керманич вітчизняного баскетболу Михайло Бродський ніби також у пріоритет ставить розвиток студентського баскетболу. Однак ця універсіада показала, що нам ще дуже багато змінювати, бо ці змагання проводяться ще реально за совковим принципом.
Що таке популяризація, скажімо, в західному регіоні? Це коли щоразу зону приймають різні міста, щоб жителі та уболівальники могли побачити сильні команди та їхній рівень. У нас же відбірна група постійно у Львові.
Я та мої львівські друзі, з якими я ще грав, були здивовані, що у місті не було жодної афішки, жодного оголошення чи натяку на те, що проводиться західноукраїнська зона. Це ж є солідне змагання, яке за значимістю поступається тільки чемпіонату та кубку України.
А на трибунах – аж десять глядачів (крім учасників турніру). І це в залі, який вміщує понад тисячу. Навіть ті люди, які займаються баскетболом, самі не знали про зональний відбір.
- Вихід із цієї ситуації є?
- Вихід – реорганізація. Просто ті, хто нині проводить змагання – не повинні цим більше займатися. Одну гру взагалі один арбітр судив, бо інший у той час був на роботі чи де. Тобто рівень кваліфікації команд високий, а кваліфікація суддів – нижче плінтуса. Причому один арбітр зі Львова, а інший приїхав з Чернівців, від яких навіть команди не було. І мусить бути не одна бригада, а мінімум четверо.
А тут були дива – коли гра нічого не вирішує, то свистки вчасні, фіксації фолів правильні. Тільки принципова зустріч – починається «пробіжка – не пробіжка», замість забитих три – зараховують два очка. І так кілька разів за гру.
Коли до організаторів підходили з якимись питаннями, у відповідь чули тільки образи на кшталт: «Хто ви такі? Що вам треба? Ви сюди приїхали щось нам розказувати? Ідіть вчіться!»
Ми просили організацію, яка нас відрядила, подати заявку на проведення в Луцьку. У нас є гарний досвід «VolynbasketCup-2015» та Фіналу чотирьох Кубка України. І вболівальників було набагато більше, і організація – набагато кращою.
А так – провели тихенько для галочки, щоб про це мало хто знав і базікав. Такі серйозні змагання повинні висвітлюватись хоча б місцевим телебаченням та електронними ЗМІ.
Я одного не розумію – чим керуються ті люди, які проводять ці змагання? Просто для того аби менше грошей вкласти і більше грошей списати? То тоді кому вони потрібні ці змагання? Їхати й тратитись заради проходу тих, хто вже всі питання виходу повирішував давно?
- Альтернатива як така подібним змаганням існує?
- Я думаю, що ні. Бродський – для нас надія, що з його приходом ця вся система зміниться. Бо нинішній стан речей – це антибаскетбол.
- Якщо пройде рік і вас знову кликатимуть на універсіаду у Львів. Поїдете?
- Не знаю. Але чесно кажучи, руки опускаються і не хочеться цим займатися. Проте зараз не готовий щось казати. Ми готові чесно виграти чи чесно програти, але не до повторення того, що було у Львові.
Андрій СОБУЦЬКИЙ, спеціально для «ВолиньSport»
