Волинські сліди у «дискредитації Ліги Європи» або 10 відтінків біло-синього

Поїздка, яка планувалась одразу після перемоги «Дніпра» у матчі-відповіді проти «Брюгге», була не такою, як було задумано (хоча, повертаючись назад, не було коли і задумувати щось), але від того не менш яскравою, хоч і великою мірою трагічною, веселою, хоч і сумбурною (узнайотє стіль завтрашнєва дня, каторий бил єщьо вчєра?).

 

 

Тож тут і про не завжди футбольні аспекти «євротуру»: правильно обраної станції метро, вдало пійману Рибку, віщі слова, які збувались усюди, окрім Риму, брата Розенбаума, розпад «Братства Персня», нелюдів під назвою «вболівальники» та й взагалі, як наші луцькі очі бачили суху і водночас аж надмірно вологу історичну вікторію команди Мирона Богдановича…

 

 

 

Епізод 10. Після-опісля або Типу вступ

Майже тиждень після перемоги… Здавалося б, достатній термін для того, аби заспокоїтись, проаналізувати і… знову зрозуміти, що досягнення дніпрян виходять далеко за межі скрижалей історії та спортивної хроніки… Особливо для тих, хто разом з 63-тисячною армією присутніх на стадіоні вболівальників кожним рваним видихом з полегшенням та оплесками вітав чергову дію Дениса Бойка. Тих, хто не злим і не тихим (оооой яким не тихим, дядько Димко тим жаргоном напівкацапським геть голос зірвав…) словом коментував ті моменти, які частенько в цьому матчі просто пороли підопічні Маркевича. Тих, хто в унісон співав національний гімн з «Червоною рутою» і після свистка про закінчення матчу пішов творити історію арени «Олімпійського» з іншого боку медалі, хто хотів проїхатись по газону (який після 90-ї хвилини був вже такою собі грязючкою) головного стадіону країни так, як це зробив під час історичного жесту арбітра наш земляк Артем Федецький… Загалом, цього вечора можна було все, окрім того, щоб довести себе до жорсткого похмілля. Однак про це згодом…

 

 

 

Епізод 2. Йди одразу ти на касу – бо потратиш потім касу

Шо ж ти, Вова, блідолиций?

Бо потратив двісті 230?

 

Каламбур, але тільки не для мого друга Вована, для якого у неділю вдень на вівторок на вечір вже не було квитків на потяг. Дивно, адже навіть на матчі збірної такого напливу народу в столицю серед тижня немає. Та й людей, які б їхали на футбол того вечора, ми не бачили. Добре, що ми з Андрієм, як ініціатори того всього балаганного вояжу, взяли щасливі квиточки ще до Дня перемоги. Малому  взагалі фартануло зі студентським за проїзд в дві сторони заплатити аж 90 наших юанів. Ні в яке порівняння з Вовиними 230 «рублями» за маршрутку…

 

Чому їхали у вівторок? Тому шо дядь Діма сподівавсь, так як на початку сезону з «Інтером», тишком-нишком побувати на перед матчевих пресухах та тренуваннях. Однак прогнозовано за робочими буднями профукав період подачі заявок на акредитацію. Тепер вибирати день виїзду мали допомогти учасники Ліги Чемпіонів. Звичайно ж, оптимально було вже у Києві дивитись «Реал», який з дитинства тащить Андрій. А тут ще й божественна трійця «Барселони» все вирішила за нас, показавши Пепу, шо він може скільки завгодно гратись у Німеччині, та Чемпіонс Леагуе – то зовсім інший вимір. Як наслідок – нас чекало три дні у столиці. Всьо нада успєть, всьо нада успєть (як я потім згадував цю фразу)…

 

 

 

Епізод 3. Братство персня

Тут настав час, як кажуть деякі коментатори, познайомитись з учасниками футбольного дійства. Окрім одного чувака, якого звати Дмитро Кузнєцов, і якого, як прес-аташе міланського «Інтера» (за версією сайту «ВолиньSport»), звичайно ж, дуже цікавив той матч, і його друзів дитинства Андрія та друга, до якого, власне, непрохані гості і їхали до КийОва, основну п’ятірку на паркеті мав ще скласти лучанин Сергій, який є прес-аташе футбольного клубу «Оболонь-Бровар». От, до речі, саме тут привітаю Сірожку з виходом його команди до першої ліги чемпіонату України та хорошим таким кроком до відродження клубу. Сірожка, треба сказать, після хорошої такої насиченої середи підвів пацанів під монастир у останній момент – злі робочі моменти змусили його відмовитись від походу на «Олімпійський» вже тоді, коли ми не могли найти йому заміну. А замикати п’ятірку мав золотий футбольний голос каналу «Футбол» з Нововолинська Роман, той самий, шо однофамілець (а може й не просто) рекордсмена за кількістю матчів у складі національної збірної України з футболу. Хто не зрозумів про кого я, може далі не читати… Жартую – звичайно, розвивайтесь, хто ж вас навчить як не Дмитро Миколайович ;))). 

 

Так от, Ромеріо, як дідусь Гендальф у одному відомому фільмі, відколовся від банди одразу. Іменем радикальної редакції каналу йому випала честь коментувати найцікавішу та найрейтинговішу подію у четвер, 14 травня – надпринципове та суперінтригуюче (не забагато епітетів?) протистояння «Фіорентини» та «Севільї». Що ж, як можна було зрозуміти, замість нього «на полі з’явився» пан Володимир, якому так не фартило з залізничними квитками…  Якби ми знали, скільки людей з того братства на матчі лишиться… Втім, то вже зовсім друга історія. А так, щоб взагалі не в риму:

Проста мораль цієї байки – вперед на тиждень не плануй,

Бо як захоч зібрати шайку – получиш ти великий… ніс)))))).

 

 

 

Епізод 4. Герої Дніпра. Волинська версія

 

Іронія імені початку цього незрозумілого набору міні-історій невипадкова: коли ми все ж вирішили вибратись з насидженого на хаті місця, нам треба було їхати до стадіону «Оболонь», себто на станцію метро «Героїв Дніпра». За день до матчу «Дніпро» - «Наполі», Карл! Так, і збирались з дядьком Сергієм ми десь на природу, як то часто буває в столиці. На жаль, проти була погода – замість анонсованих метеосайтами ще в понеділок +19-ти та ясного неба, насунули хмари і почало збиратись на конкретний дощ (який скаже своє слово у четвер перед, під час та після матчу).

 

Тож ми вирішили залишитись в чудесному кафе стадіону «Оболонь». Там, до речі, й натрапив на Сашка Рибку, якого бачив під час минулих вояжів тут також. Незважаючи на недешеву тачку, в розмові Олександр простий смертний, як і всі ми, хоча й знаємо, що може добряче відсандалити, виграти серію пенальті (зірковий час, що тут скажеш!) та посидіти без футболу. От якраз вчора з «Олімпіком» у Кубку і побачив його у воротах (на виході, коли гості забивали, його косячок…). Сашко поїхав, а ми зусиллями… а, ну так, моїми зусиллями все ж витягнули з дому Романа Тимощука, аби разом поспівчувати його завтрашньому заняттю. Отака собі вийшла хвудбольна кумпанія з п’яти пацанів, як то кажуть, в расцвєтє сіл і енергії, не поспішаючих з дітьми (за результатами незалежного соцопитування посередництвом підколів «коли весілля» та «коли христини»). Як би ми знали, що за півгодини її зірковість буде зашкалювати, то хоча б приготувались...

 

 

А так брат Розенбаума застав нас зненацька =) Жартую, звичайно ж, готувались до зустрічі і з шановним Олегом Абрамовим, багаторічним адміністратором нашої національної збірної. Чоловік, як зробив наш вечір, з жорстким та вибуховим почуттям гумору, цікавими історіями та великою повагою до гуру волинського футболу вгадайте кого (скажу лише, що звати дядька Віталій, а по батькові – Володимирович). До речі, привіт від брата Розенбаума («Скажеш так, он всьо паймьот!»), після «Говерли» я так і не передав: керманич «Волині» надто спішив подивитись матч «Динамо» - «Дніпро», або ж просто залишав нас на прес-шоу імені В’ячеслава Грозного.

 

Загалом, зустріч волинян на «Оболоні» вдалась, незважаючи на те, що як на зло, саме за наявності конкретного живого спілкування постійно вривався хтось в телефонний ефір. А брат Розенбаума просто не дозволив нам йти до героїчної станції метро: посадив на таксі та пригрозив водію, що має справу з футбольними журналюгами, якими за фактом ніхто з нас не є. Втім, довезли до матчу «Реал» - «Юве» так, як потрібно було,  а ми собі тихенько хотіли продовжити футбольний бенкет волинян наступного дня. Після перемоги, звичайно ж…

 

 

 

Епізод 5. Волинське народне віще

Змагатись зі своїм чуттям прогнозиста мені довелось від самого початку перебування у столиці. За весь час логіці пана Дмитра не піддавався лише тенісний турнір у Римі: розчарували Долгополов зі Світоліною, а у сітці все йшло до сьомої поспіль перемоги у крупних турнірах від Новака Джоковича. Це й обумовлювало довгі посиденьки вдома кожного дня… От коли моє чуття спрацьовувало, так це ввечері. Спочатку в матчі «Реал» - «Юве», де під час першого гола дядь Діма кулінарив шикарну пацанську вечерю, а під час другого бігав за чимось в магазин. Втім, усе вийшло так, як мало бути: нудоти під назвою «Ель-Класико» у фіналі не буде, Массіміліано Аллегрі наносить удар у відповідь усім передсезонним скептикам (в тому числі і мені), а брат Андрій програв парі і повинен був або когось скинути з «Глобуса», або лягти спати на підлогу. Забігаючи наперед – нічого з цього він не зробив, а то, якими нецензурними кричалками з балкону він розраховувався після матчу «Дніпра» - історія замовчує…

 

До речі, як в середу 1:1, так і у четвер 1:0 – то були віщі слова вашого непокірного слуги. От тільки клятий Рим залишав на такі ставки дуже мало ресурсів, тож  і зробити візит до Києва ще й прибутковим не вдалось. Зате партію шахів о третій ночі проти брата Андрія вдалось переламати =) Щоправда, так «рано» домовились більш не грати, навіть попри відсутність режиму.

 

 

 

Епізод 6. Той самий день

 

Ще зранку було зрозуміло, що на футбол будемо йти в дощ. Тому треба було максимально використати інший час для якихось локальних справ у Києві та бажаній прогулянці центром міста. Але яким же логічним волинським парубком треба, щоб заїхати в центр і сісти для початку добряче перекусити! От і відпустили Вована по його справам, а самі зрозуміли, що поки доїдемо додому – буде вже й вечеря…

 

… А далі треба було бігти. Бігти під дощем, бо на матч йшли неприпустимо пізно, трохи більш як за годину до початку при тому, що ще й треба було дістатись до стадіону, а це ще хвилин 15-20. А ще треба було випити пива біля стадіону. А пінний напій сумнівної якості під назвою «Чернігівське» там розливав лише один чолов’яка за тридцять гривньов! Я поки хвилину біля нього постояв, побачив десять чоловік, які після оголошення ним ціни казали щось типу «Та ну його на…!», а потім з безнадійним поглядом повертались до нього зі словами «Ну шо з тобою поробиш, давай вже…».

 

 

Прохід до стадіону з менталітетом нашого народу, коли з 65 тисяч відсотків вісімдесят заходить у останні хвилин двадцять, тільки після того, як все допито дообговорено, був важким і довгим. За ті двадцять хвилин можна було вивчити усі дніпровські кричалки, що, в принципі, ми з успіхом зробили.

 

Цікаво було, що за одним і тим же турнікетом нас трьох перевіряли по-різному: у мене відірвали штрих код та не спитали нічого, хоча єдиний був з сумочкою, у брата Андрія пробивали колючі-ріжучі (зі словами «я нє прєдлагаю, толька спрашиваю»), а брата Володимира взагалі проігнорували. А ви потім питайте, як ті всі «пітарди» проносяться!

 

Тиснява, дощ, довгий прохід до стадіону – навіть келих не найкращої «Оболоні», яка зазвичай є на «Олімпійському», з захмарними 25-гривневими цінами, повинен був розслабити перед матчем. Однак, однак… Задеклароване дніпропетровськими фанами прагнення до здорового способу життя, УЄФА чи ще якийсь важіль залишив на стадіоні тільки відбірне безалкогольне не зрозуміло що, чай та каву. Тому зривати голос треба було насуху…

 

 

 

Епізод 7. І навіть без «ла-ла-ла-ла»

 

Сумбур на вході до стадіону ненадовго змусив відходити від нього уже на початку матчу. Дощ якось висмоктав, здавалося б, емоції, які залишились десь всередині та ніяк не могли вирватись назовні. І навіть чудесний банер від дніпрян та їх реакція на стартовий свисток, а з ним і перший в історії нового «Олімпійського» такий матч клубного рівня, не змогли суттєво пожвавити дядь Діму та його кулєг. Лише більш активна гра дніпрян та дві цигарочки у закулісній зоні повернули до активності. І ще зленька стюардеса, яка ніби вперше побачила наш народ і не могла зрозуміти, чому вони всі стоять у проходах та сідають на сходинки.

 

Вже після перерви те, що мокрі, як хлющ, футболісти грали і на розмоклому полі з таким самим бажанням, було звично. Та й гра пішла якось по-іншому. По-хорошому зірвати екстаз трибун повинен був ще Лучкевич, однак тоді була тільки пристрілка. А далі був Селезень…

 

 

Пам’ятаю насмішки знайомих на мої слова, що Женя після виходу на заміну заб’є якийсь кривенький гол і їх же реакцію за три хвилини! Тут емоцій було ще більше. Сідати вже не хотілось, але це зробити змусила лояльність до тих уболівальників, які були позаду. «Червона рута», гімн, і лише одна думка в голові: «Тримайтесь, ви повинні витримати, повинні!» - а це особливо актуально з українським синдромом (або ж діагнозом) останніх хвилин. На щастя, цього єврокубкового сезону саме у «Дніпра» він не проявляється. А тому…

 

 

Тому фінальний свисток, бурхлива реакція, обійми з тими вболівальниками, яких взагалі не знаєш, фани на полі… Чесно кажучи, і сам би вибіг, певно, серед перших. Незручність була в тому, що ми сиділи у кінці другого ярусу. Тому й вийшли на поле, яке після матчу вже було такою собі грязючкою і лише виглядало зеленим, вже тоді, коли це було нормально і культурно, а активісти, які це все розпочали, потроху розганяли людей по домівках. А у відповідь на всі «Штрафи! Підвели команду! Можуть дискваліфікувати стадіон!» скажу: історія має бути гарною і бурхливішого святкування, аніж таке, годі було придумати. Лишнім були тільки конфлікти з гостьовими фанами. Добре, що в Неаполь їхати більше не треба. А то там помститися можуть…

 

 

 

Епізод 8. Бочка дьогтю замість бочки меду або волинське віще-2

 

На жаль, бидлом у нас треба називати не ті 20 чи 30 тисяч, які у ніч на 15 травня потоптали газон «Олімпійського», а тих примурків, яким чогось не вистачає в житті, і вони шукають собі пригод. От якраз друг, до якого ми заїхали, який купував нам квитки на футбол, замість матчу потрапив у лікарню з численними травмами. От і кажи всім про «унісон» на стадіоні! А тітуні, як виявляється, у Києві ще є чимало…

 

Звичайно, буде і нам усім наука, що на таких матчах краще триматись разом. Але, але, але… Оце якраз підтверджує низький рівень безпеки на стадіоні, про що казали у УЄФА. Остаточно розкладене «Братство персня» якось збило повністю салютний настрій. Незважаючи на те, що сам друг каже: головне, отримали задоволення від футболу, але… Як тут не згадати, що вдень я висловив припущення, що у нас сьогодні все «гладко та без пригод не пройде». Знав би наперед - заклеїв рота до матчу…

 

 

 

Епізод 9. Ні – похміллю!

Якщо так цікаво, то це й особистий девіз дядь Діми до фіналу у Варшаві. Однак головне, щоб цьому синдрому не піддалась команда Мирона Богдановича. Ми бачимо, що концентрація зберігається – матчі з «Динамо» та «Шахтарем», особливо у останньому. Зрозуміло: у фіналі нас чекають монстри саме цього турніру, які можуть рекордно вчетверте підняти над головою Кубок УЄФА, які практично на рівних у чемпіонаті тягаються з «Барсою», «Реалом» та «Атлетико». Але скільки шансів віддавали навіть українці «Дніпру» перед «Олімпіакосом»? А перед «Аяксом»? І це навіть після успішних перших матчів. Про «Наполі» багато хто навіть говорити не хотів, мовляв, італійці, і все таке… Де зараз ті скептики?... (ті скептики вичитують зарай цей текст. – ред. «ВолиньSport»)))).

 

 

Головне, продовжувати розуміти – у цієї команди є стержень, і є за рахунок чого перемагати навіть найсильніших суперників. Бойко може тримати концентрацію увесь матч,  центральні захисники можуть кидатись під усі м’ячі, Федецький з Лео Матосом (на якого спочатку не особливо то і розраховували!) закривати фланги, Сидорчук (іще один волинський слід!) з Лучкевичем грати на найвищому рівні, а Селезньов – забивати. Ну і Мирончик – правильно волати гравцям, «куда вони, бл…, луплять»! Треба тільки вийти і віддати усіх себе. І, без сумніву, хлопці це зроблять. І тоді побачимо, хто поверне історію на свій бік. А у нас – кілька днів для того, аби налаштувати усі можливі канали, у кого є квиток з візою – поїхати, взяти на 28 травня вихідний – він вам згодиться! Сам так буду робити =) Вперед до перемоги, друзі!

 

Пе.Се. Щодо назви… Хто не знає, це шанований багатьма любителями футболу Георгій Черданцев таке втяв. Мовляв, «Дніпро» у фіналі Ліги Європи – це дискредитація турніру. Тепер для мене цей дядя біля мікрофону – це дискредитація НТВ. Давайте зробимо, щоб 28 травня на «Чьо там у хахлов?» бідолашні серденька сачюствующіх розривались під відповідь «Ліга Європи і три команди в ЛЧ»! =)

 

Пе.Се.Се. Якось так… То, звичайно, не тижневий вояж на «Дніпро» - «Інтер», коли вдалось побувати всюди, де тільки можна, ще й на чотири футбольні матчі сходити, але все-таки… Тоді була відпустка, а зараз онлі робіта, онлі хардкор. Раджу всім їздити на футбол – на стадіоні реально крутіше.

 

Спеціально для  «ВолиньSport»

щиро ваш,  Джиммі Смітт

Схожі матеріали

10 вересня 2015, 13:13
Цьогорічна першість області з футболу під егідою Федерації футболу Волині зібрала 9 колективів: "Луцьксантехмонтаж №536", "Надія" (...
22 вересня 2018, 23:08
У шостому турі юніорської першості «Карпати» приймали гостей з луцької «Волині». Підопічні Романа Гнатіва тільки у минулому турі...
28 березня 2018, 18:03
Уболівальники обох команд розраховували на цю зустріч як на таку, що дозволить поповнити очковий баланс.     Однак вже в дебюті...