Дивлячись на цю струнку тендітну дівчину,

ніколи не спаде на думку, що перед тобою боксер.

Та ще й який боксер!

Тетяна Коб із Ковеля підкорила Чемпіонат Європи,

стала бронзовою призеркою Чемпіонату світу,

є багаторазовою чемпіонкою України та володаркою Кубка України.

Тож наша розмова про сім"ю, кар"єру та кохання...

 

 

Від маляра-штукатура до чемпіонки Європи з боксу

 

– Таню, як така вродлива дівчина наважилась піти у бокс?

 

– Мені для цього зовсім не потрібно було набиратися сміливості – з дитячих років я росла, так би мовити, бойовою дівчинкою. Коли навчалася в школі, то постійно виступала за навчальний заклад на спортивних змаганнях з легкої атлетики, тенісу, баскетболу та інших ігрових видів. Коли вже стала студенткою п’ятого училища, то також захищала його кольори на різноманітних спартакіадах.

 

Та одного разу, здається ніби на другому курсі, мені дуже закортіло подивитися саме на тренування з боксу. Після кількох хвилин перебування у залі в мене загорілись очі і я остаточно зрозуміла – це воно! Разом із тим, важливим у рішенні стало те, що за заняття в секції що тоді, що сьогодні не потрібно платити. Будь-які інші гуртки були платні, а я собі цього дозволити не могла. Так я стала тренуватися у Віктора Вікторовича Рогатіна.

 

– Училище закінчила з якого фаху?

 

– Я не просто закінчила (сміється. – Авт.) – у мене диплом з відзнакою, в якому чорним по білому написано «Маляр-штукатур, плиточник-облицювальник»! А після середньої освіти вирішила здобувати вищу в Інституті фізичної культури і здоров’я ВНУ імені Лесі Українки.

 

– Давай пригадаємо твої перші бої на серйозному рівні…

 

– Боксувати почала я в 2003-му році, а в 2005-му поїхала на перший Чемпіонат України. І, незважаючи на статус дебютантки, здобула третє місце. Згодом, наступного року вже вперше билася на Чемпіонаті світу в Індії. Зупинилася за крок до медалей – п’яте місце. А 2007 року вперше виступила на Чемпіонаті Європи, де також зіграла магія п’ятої підсумкової сходинки.

 

– Розчарування не було?

 

– Ні в якому разі! Це тільки стимулювало на тренуваннях працювати краще й краще. Понад те, всім відомо, що в спорті буває всяке, однак як би погано на душі не було, все одно йшла в зал. І вже в 2009 році я здолала всіх суперниць та здобула золото на Чемпіонаті Європи, а через рік стояла на п’єдесталі Чемпіонату світу з написом ІІІ.

 

 

«Їм усе, але в міру»!

– Неодмінною складовою успіхів у спорті є розплановане харчування. Ти дотримуєшся спеціальної дієти?

 

– Зовсім ні. На щастя, мені не треба себе стримувати. Скажімо, якщо є м’ясо, то їм, а якщо нема – то за ним не вмираю. Їм усе. Можу навіть шматком сала без хліба посмакувати. Однак в усьому повинна бути міра. Щоправда, маю один грішок щодо солодощів. Буває, знаю, що зайві калорії, але все ж ласую смаколиком з чітким усвідомленням, що наступного дня на тренуванні треба буде попрацювати більше, щоб їх зігнати.

 

Коли ж збори перед важливими стартами, то вже більше стежимо за раціоном, щоб не вилетіти з вагової категорії. Тренерський штаб уважно контролює наші кілограми. В день бою не радять їсти молочних продуктів. За три години до виходу на ринг взагалі нічого не можна. Також забороняють куштувати невідомі екзотичні страви зі шведського столу після зважування. Були випадки, що боксери з’їдали всього кілька канапок і коли вже потрібно було битися, вони через розлад системи травлення сиділи у вбиральні.

 

– За яким режимом тренуєшся?

 

– Тут усе просто. Прокидаюся, роблю зарядку, після цього біжу крос близько шести кілометрів. –Потому турнік, бруси. В обід йду в спортзал. П’ятнадцятихвилинна розминка, за якою йде «школа боксу» – відпрацювання ударів по повітрю. Згодом чотири раунди по п’ять хвилин «бою із тінню» – моделювання поєдинку з елементами захисту, ухилів та атаки. За ним відпрацьовую удари по мішку і лапі. Завершує денне тренування вправи для пресу й зв’язок та скакалка. Увечері, як правило, основний акцент Віктор Вікторович робить на бою з партнером за тренерською установкою та спарингах. Тренуюся щодня, крім неділі, проте якщо перебуваю на зборах, то вихідних немає.

 

 

«Моя мама народила шістьох дітей. Я хочу не менше»!

 

– Як сім’я ставиться до твого виду спорту?

– Усе сприйняли нормально. У мене сім’я велика й дружна: мама Лідія Михайлівна, тато Володимир Васильович, брати Геннадій, Роман і Руслан та сестри Роза й Тамара.

 

– Які країни є найбільшими конкурентами на міжнародних турнірах?

– Насамперед Росія та Китай. Але з кожним роком у всьому світі жіночий бокс набирає неабияких обертів. Щоразу з’являються нові потужні суперниці, як от з Нідерландів чи Туреччини.

 

– Чого ти мрієш досягти в житті та спорті?

 

– Моя мрія – здобути перемогу на олімпійських іграх, а потім народити багато-багато дітей. Моя мама народила шістьох, і я хочу не менше.