Неодноразово доводилося терпіти підколи колег із Хмельницької, Житомирської та Рівненської областей про те, що у нас є команда-бомж. Область того бомжа виганяє, копає, травить, а він і далі існує. Мовляв, у них є всі умови для розвитку баскетболу, але колективи показують посередні результати, а в нас нема ні залу, ні бази, ні державного фінансування, а баскетбольний клуб усе одно борсається в лідерах. Спочатку ображався, але згодом змирився, бо зрозумів – волинському баскетболу не те, що не допомагають, а його дуже часто намагаються на когось спихнути, а то й взагалі задушити. І вже кілька років душать-душать, а ті божевільні фанати своєї справи якимись дивами беруть та й стають чемпіонами України і володарями національного кубка! Але нині ситуація склалася справді загрозлива, адже вперше в історії клуб із Луцька чемпіонат може не дограти чемпіонат. З цього приводу й розмова зі старшим тренером клубу «Лучеськ-Університет» (колишній БК «Волиньбаскет») Сергієм СМІТЮХОМ.
– Сергію, створюється враження, що вас навіть заводить здобувати перемоги не завдяки, а всупереч. Коли ми кілька років тому говорили, що стартуєте без передсезонних зборів, то ви виграли чемпіонат, а коли минулого сезону пішла половина команди, ви зціпили зуби й виграли Кубок України.
– Так, два сезони тому у нас була зірвана передсезонна підготовка, але в останній момент склад зібрався дуже серйозний. У ході ігор зігралися і здобули золоті медалі національного чемпіонату. Минулого сезону вийшло навпаки – підготовка вдалася, а от у зимове міжсезоння кілька гравців залишили лави клубу через фінансові труднощі. Проте хлопці на морально-вольових якостях здобули кубок. Цього сезону взагалі все кепсько. І кепсько – це ще м’яко сказано.
З настанням нового календарного року в команди знову почалися не найкращі часи. Розпал сезону, і знову ніякої перспективи. Річ у тім, що фінансування команди «Лучеськ-Університет» для участі у вищій лізі чемпіонату України сезону-2013/2014 за обопільною домовленістю планувалося здійснювати 50/50: половину – з фонду Бориса Клімчука «Рідна Волинь», половину – з фонду «Волинь має майбутнє» мецената Олександра Лазорка.
Хочу наголосити, що заявка у вищу лігу нашої баскетбольної команди стала можлива саме завдяки підтримці тодішнього голови Волинської ОДА. За це йому дяка, адже ми не те, що в останній момент заявилися – ми вскочили у вагон потяга, який давно вже пішов. Однак потім, на жаль, губернатор Борис Клімчук не виконав своїх зобов’язань із фінансування, а з огляду на останні події, навряд чи виконає. Тому весь обсяг фінансування команди впав на плечі Олександра Лазорка, однак йому складно забезпечувати утримання команди в повному обсязі, оскільки він ще є почесним президентом львівського баскетбольного клубу суперліги «Політехніка-Галичина». Тим паче, перед початком сезону він відверто сказав, що не готовий фінансувати команду в повному обсязі.
Тому БК «Лучеськ» знов у підвішеному стані. За регламентом, команда, яка пропустила дві гри поспіль, автоматично знімається з чемпіонату. Прикро, та найдужче розчарованими будуть вболівальники та юне покоління волинських вихованців баскетболу, адже подальші ігри найцікавіші – 10 домашніх турів та можливий плей-оф.
– Якщо відверто, заборгованість із зарплати є?
– Ой, є, до того ж серйозна. Не називатиму конкретних сум, однак це не місяць, і не два. Але всі хлопці дивляться телевізор і бачать, що діється в державі, тому тримаються.
– Але буквально напередодні сезону ви випромінювали оптимізм. Були великі сподівання на зал…
– Домовленість була така, що з нового року ми мали зайти в зал обласної ДЮСШ. Він ідеально пристосований для ігрових видів спорту. Але, але, але. Кумедно навіть інше. Завжди нам казали, що нема куди впихнути баскетбол, однак коли тодішній голова ОДА почав вникати у суть проблеми, то відразу випливло «Динамо», в якому не вистачає… видів спорту. Я поїхав подивився. Підлоги практично нема, вікон нема, освітлення нема. Взимку там калатун такий, що велосипедисти їздять. Але баскетболіст не одягне фуфайку і рукавиці, у нього мають бути відкриті кисті. А ще нема конструкцій, табло… Одне слово, перш ніж там грати, туди треба вкласти величезні гроші. Але навіщо це робити, коли є готовий класний зал?
– Хоч якісь перспективи вимальовуються?
– Бачте, зараз у країні страшна ситуація – вбивають цвіт української нації. Тому, певна річ, нікому зараз до баскетболу нема діла, і я це розумію. Проводити домашні ігри в такий сумний час – нісенітниця. Звісно, ми готові чекати, коли ситуація нарешті нормалізується, але ніхто не знає, коли це станеться. Припустимо, місяць чекати – це ще якось можна потім підтасувати календар, однак якщо більше, то доведеться щось вигадувати. Але це якщо нам буде за що грати.
– У кожній школі, де є спортзал, встановлено насамперед баскетбольні кільця, а не футбольні ворота. То чому в нас вперто вважають цей вид спорту безперспективним?
– Не секрет, що у багатьох видах спорту у підготовці використовують елементи баскетболу. Зрозуміло, що ті ж легкоатлети грають його примітивно, але ж грають. І в школах що дітям дають грати в залі? Правильно, баскетбол. Але проблема в тому, що дітям нема кому навіть елементарне пояснити – що два кроки з місця робити не можна, тільки після початку ведення м’яча. Тому коли доводиться судити дитячі змагання, то втомлююсь свистіти ті пробіжки.
У Луцьку ми працюємо тільки в НВК № 26, але там проблема. Школа велика, спортзал дуже затребуваний. От і виходить, що юнацьку лігу України ми не маємо де приймати. Це нонсенс, але останні домашні ігри ми проводили в житомирському райцентрі Коростені. Зараз я попросив федерацію, щоб нам просто не призначали домашні тури, тому всі матчі граємо на виїзді.
Коли їздив на вибори голови ФБУ, то мав можливість почути інформацію з інших регіонів. Скажімо, в Рівненській області є десь 60 тренерів з баскетболу. Думаю, на Волині і третини від цього не буде. Хоча, як виявилось, у нас навіть є райони, в яких культивується баскетбол. Але хто вони, де вони, не знаю. Результатів цієї роботи нема.
– Які головні проблеми дитячого баскетболу?
– Погоджуюся із Кварцяним, який колись сказав, що коли є тренер, до якого діти біжать, як на свято, то дати йому не одну, а кілька ставок. Якщо в нього чудово виходить, то чому не дати йому повністю розкритися? Хай виховує талантів з ранку до вечора. Всім від того буде тільки краще – людина знатиме, що заробляє хороші гроші, а батьки знатимуть, що дітей віддали в найкращі руки. Але ж у нас не можна тренерові дати дві ставки. От і маємо те, що маємо.
Ще нюанс – треба мати зали. Якщо брати початкову підготовку (8–9 років), то групу можна брати в будь-якій школі. Але в одній школі тренер не збере стільки годин, щоб дотягувало хоч до півставки. Доведеться бігати. Навіть якщо він і домовиться з кожною школою про спортзал, то постане питання м’ячів, бо кожна дитина мусить мати свій. Якщо просити в батьків, то це вже буде не зовсім державна секція з баскетболу, а випрошування грошей. Але ті, хто захоплюється баскетболом, зазвичай із незаможних сімей.
Крім того, батьки не знають, де нас шукати. КДЮСШ № 1 не має бази, спортзалу, куди батьки могли б приходити й записувати дітей. Є фактично тільки басейн і кабінет, де працює директор. І то це все аж на цукровому. Для ігровиків там умов нема. У нас тільки два тренери – я і Дмитро Чайковський. От приїжджали до нас американці проводити майстер-класи. То ми не мали куди їх вести, бо вони в школі № 26 не клас показували б, а тільки факались. Хіба єдине, що стримувало б їх від матюків, то це те, що вони віруючі. А якби ми ще й сказали, що в таких умовах вчимо дітей грати у баскет, то вони там прозріли б. От маємо дві головні проблеми – ставлення до баскетболу з боку влади та відсутність нормального ігрового залу.
– Добре, якби у вас запитали на найвищому рівні: «Що конкретно пропонуєте?», то які шляхи запропонували б?
– Тих шляхів я пропонував уже багато, але толку нуль. Приміром, чому не можна зробити баскетбольну секцію хлопців в ОДЮСШ? Але нині діє закон, згідно з яким ДЮСШ мусить мати мінімум чотири види спорту, а далі вирішувати на власний розсуд. От їхній розсуд і бачимо. Та ми й тут хочемо запропонувати компроміс. У нас жіночий баскетбол ніби є, але його фактично нема. Однак в ОДЮСШ він є. Але не проблема, хай ті групи дівчат і далі тренуються, а біля них створити групи хлопчиків. Тобто варіант є, але бажання розв’язати це питання нема.
