Едуард Федчук: про баскетбол, тренерів і… брюнеток

Його непересічна зовнішність та манера гри завжди приваблювали як палких шанувальників баскетболу, так і чарівних панянок Луцька. Завдяки цьому, саме Едуарда Федчука завжди асоціювали з командою «Волиньбаскет». Навіть далекі від баскетболу лучани, зустрічаючи кучерявого блондина на вулицях міста, перешіптувались: «О, то баскетболіст, я його знаю» )). Попри те, що волинянин захищав кольори севастопольського «Муссона» і львівської «Політехніки-Галичини», він завжди залишався нашим – «волиньбаскетівським». Та й Едік, либонь, відчував, що в клубі йому завжди по-батьківськи раді та готові допомогти. Цього ж сезону БК «Волиньбаскет-WOG» вийшов на новий рівень першості та зміг повернути Федчука до Луцька. Сам же гравець зізнався, що ні секунди не роздумував, а відразу погодився. То який він – новоспечений капітан?

- Едуарде, як для чоловіка, у тебе середній зріст. Чому обрав саме баскетбол?

- Справді, в дитинстві спробував свої сили у багатьох видах спорту, бо ж було цікаво. Десь виходило краще, десь гірше, але одне змінювало друге. А от у баскетбол ми постійно грали у школі – що на уроках, що після них. Та одного разу мій товариш Вова Пилипчук, який вже займався, запросив на тренування. Я та мої однокласники погодились. А чому б і ні? Привів нас Вова на тренування в школу №9 до тренера Сергія Володимировича Смітюха. І нас вирішили відразу калібрувати (Сміється. – Авт.) – поставили грати новачків проти тих, хто вже тривалий час відвідував секцію Сергія Володимировича. Але ж і ми були зіграні, бо постійно бігали у школі разом. Як сьогодні пам’ятаю ту перемогу. Так, Сергій Володимирович сказав, що бачить у нас талант та неабиякі задатки, словом, сам Бог велів нам грати у баскетбол. Отак я опинився в баскетболі. До цього дня не жалкую, що обрав цей вид спорту, бо це моє хобі, яким я живу, і яке є моєю роботою. То що може бути кращим?

- Не можу оминути кримський період твоєї кар’єри. Як відбувався перехід і які враження від того клаптика твого життя?

- Знаєте, не відкрию шанувальникам спорту Луцька якусь таємницю, якщо скажу, що раніше практично кожного року БК «Волиньбаскет» мав фінансові труднощі. Повірте, це дуже давить – коли за тиждень-два до старту Вищої ліги України ти знаєш гратиме твоя команда чи ні. Коли на горизонті з’явився «Муссон», то різницю я відразу відчув – в Севастополі гарний зал, чудова база та гарна структура. Вважаю, це нормально, що я захотів рухатись далі. Тим паче, там уже тривала підготовка до сезону в той час, як у Луцьку був підвішений стан. Гадаю, якби Крим був частиною України, «Муссон» стовідсотково грав би нині в суперлізі.

- Якщо не помиляюся, у складі «Муссона» ти приїздив грати проти рідного «Волиньбаскета», який того сезону називався БК «Лучеськ»?

- Так, я відіграв за Севастополь десь половину сезону. Коли ж приїжджали до Луцька, то фактично не грав, бо тренер ще жартував, що я проти своїх або можу перегоріти, або дати слабинку.

А за ті півроку ніщо не віщувало від’єднання півострова. Принаймні, в настроях жителів нічого подібного не помічав, тому підозрюю, що не мешканці це вирішували. Коли ж анексія сталася, гравцям, які захотіли повернутися на материкову Україну, дали статус вільних агентів. І це попри те, що трансферне вікно було закрите. Вважаю, що Федерація баскетболу України вчинила дуже правильно та гуманно щодо гравців. Тож дограв сезон я за «Лучеськ».

- Як з’явився варіант із «Політехнікою»?

- Знову ж таки, в Луцьку далі була нестабільність, а зі Львова зателефонували на початку серпня й запросили. Якому ж баскетболісту не хочеться відчути атмосферу суперліги та визначити для себе чого ти вартий? Звісно, я погодився.

- Тебе та ще одного лучанина Артема Шелуху запросили до того, як у клуб прийшов тренер Фомічов. Не було відчуття, що не підійдеш під схему наймолодшого тренера Європи?

- Скажу відверто, що вів себе наставник не як 24-річний, а як головний тренер. Тому дисципліна була на хорошому рівні. Намагався виконувати всі настанови, хоча на початку було дуже важко – фізичні навантаження були пристойного рівня. Однак перше коло ми провалили через відсутність передсезонних зборів. А вже з нового року, після тритижневої інтенсивної підготовки, ми виглядали набагато краще й почали надолужувати втрачене.

- На твій погляд, чому ти заграв, а Шелусі не вдалося?

- Знову ж таки, кликав нас клуб, а тренер пришов пізніше. У коуча своє бачення селекції. Либонь, на думку наставника, на тій позиції були сильніші за Шелуху. А в тому амплуа справді була дуже потужна конкуренція. Особисто я вважаю Артема надзвичайно сильним гравцем, але сталося так, і нічого не вдієш.

- Головний тренер БК «Волиньбаскет-WOG» Дмитро Чайковський сказав, що на Федчуку тепер відповідальність за партнерів як на майданчику, так і поза ним. Ти відчуваєш тягар?

- Безумовно, що для мене це велика відповідальність. Стосовно капітанства, то я і місцевий, і фактично всіх знаю. Так само і тренерський штаб на чолі з Чайковським знаю дуже давно, знаю його методи, і, найголовніше, знаю, що ці методи працюють та дають результат.

Насправді, всі гравці у рівних умовах. Може, на паркеті я можу більше поговорити з арбітрами, щоправда, інколи судді бувають дуже злі й за це карають (Посміхається. – Авт.).

- І тренер Чайковський, і спортивний директор Смітюх казали, що гра з «Динамо» однозначно буде досвідом. Як особисто для тебе?

- Перша гра, всі хвилювалися – що вони, що ми. Хто не грав у суперлізі, в того хвилювання подвійне. Тим паче, ми суперника знали тільки за прізвищами, а жодної їхньої гри не бачили. Стосовно досвіду, то однозначно, що грати проти баскетболістів рівня Євроліги – це стимул розвиватися самому. Та й сам виступ в такому величезному залі – то колосальний досвід. Стосовно результату – суперник набагато швидше справився з хвилюванням та й у Пустозвонова відверто пішло. Що ж, будемо розбирати й аналізувати цю зустріч.

- Раніше ти грав на одній позиції з Володимиром Журжієм і було видно, що ти багато чому навчався у досвідченішого колеги. Як зараз спілкуєтесь із Журжієм-тренером?

- Якщо чесно, то різниці нема. Ми що тоді, що зараз дуже гарно спілкуємось. Володимир, можна так сказати, з приходом у Луцьк відразу став моїм наставником. Справді, я тоді багато інформації по своїй позиції почерпнув саме від Журжія. Мені було дуже цікаво з ним працювати на тренуваннях, бо він направду сильний гравець. І якщо задуматись глобально, то, напевно, ази баскетболу конкретно мого амплуа я пізнав з Володимиром у тому «Волиньбаскеті», що став чемпіоном вишки. Тому зараз ми продовжуємо в тому ж дусі.

- Який результат за підсумками регулярної першості вважатимеш позитивним?

- Зрозуміло, що дуже непоганим результатом було би потрапляння у зону плей-офф. У той же час, стартувати в двобоях на вибуваннях з восьмої позиції надто складно. Тому дуже хочу, щоб БК «Волиньбаскет-WOG» посів десь так місце п’яте-шосте. Такий підсумок вважатиму для себе хорошим. Так, для цього треба перемагати принаймні в 50% матчів, і це, безперечно, висока планка. Проте вдома будемо робити все можливе й неможливе, щоб тішити своїх уболівальників.

- Ти є таким собі холостяцьким уособленням команди. Які дівчата подобаються Едуарду Федчуку?

- Хех, все ви знаєте (Сміється. – Авт.)… Так, моє серце вільне, але щоб чітко сказати – дівчина повинна бути такою чи такою, то не скажу. Нууу, більше мені подобаються таки брюнетки. Не надто низькі. З красивими рисами обличчя. Фігура? Було би непогано, якщо модельної зовнішності. Гадаю, із цим у мене ще все попереду.

Улюблене від Едуарда Федчука:

Музика. "Абсолютно різну слухаю, залежить все від настрою".

Фільм. "Фільми також люблю різні - ну, до найулюбленіших можна віднести "В погоне за счастьем","7 жизней".

Актор. "Із Дензелом Вашингтоном всі фільми мої улюблені, актор просто геніальний!"

Книга. "Книги - це не моє, читати взагалі не люблю,тому не має улюбленої книги") кіно,активний відпочинок з друзями)!

Число. 23.

Пора року. "Літо - моя улюблена пора року".