Хакім Джексон: «Одружитися з лучанкою? Все може бути...»

З першої ж своєї гри за «Волиньбаскет-WOG» він відразу привернув увагу вболівальників, функціонерів та тренерів усієї України. І річ тут не так у зовнішності (Джексон – єдиний темношкірий гравець у складі лучан), як у надзвичайно оригінальні манері кидка та жазі битися під щитом до останнього подиху. З того моменту пройшло майже три місяці, Хакім (або просто - Шон) потихеньку адаптувався в команді, поступово звик до Луцька та лучан, зрештою, став своїм. Інколи навіть не ймеш віри як у цьому неймовірно позитивному, усміхненому та добродушному чоловікові на майданчику прокидається звір (у хорошому сенсі слова). Тож наша розмова із №11 про його шлях до України та буття на Волині.

- Шоне, якою була твоя реакція, коли ти вперше почув від агента слово «Україна»?

- Якщо чесно, то перша думка була на кшталт «О, це щось нове». Зізнаюся, я нічого не знав про вашу країну та місто. Чув лишень, що у вас дуже холодно взимку. Поступово цікавість ставала більшою й більшою, і я вже почав розуміти, що можливість зіграти в Україні – це новий досвід. Агент розповідав, що до кризи тут був доволі потужний чемпіонат. Але тепер я вже можу сказати, що й нині рівень Суперліги Фаворит Спорт є надзвичайно високим.

- Довго роздумував їхати чи не їхати?

- Та ні, зовсім не довго. Радше навпаки – вже якомога швидше хотів приїхати на Волинь, побачити ваш баскетбол і зіграти за свій новий клуб. Якщо ви запитуєте чи боявся я їхати в Україну? То ні – не боявся абсолютно. Тим паче, я дуже люблю подорожувати. Тож усі фактори зійшлися на позитивному вирішенні цього питання.

- А що казали рідні?

- Родичі не відмовляли, якраз навпаки. У нас дуже дружна сім’я, де кожен поважає думку та вибір іншого. Відтак, мені родина сказала: «Їдь, звичайно. Не втрачай такої чудової можливості». Мені ж головне було грати на хорошому рівні.

- У США ти грав на позиції форварда, а в Луцьку змушений закривати позицію центрового. Не важко далися такі зміни?

- Ні, з цим точно все ок, повірте. Позиція у цьому випадку особливого значення не має, адже що там, що тут треба боротися. Це мені підходить, бо ж із першої гри я намагаюся виходити на майданчик і битися за свій БК «Волиньбаскет».

- Чим відрізняється баскетбол у Штатах та Україні?

- Головна, як на моє бачення, відмінність між стилями гри полягає в тому, що тутешній баскетбол є набагато більш командним видом спорту. В українських командах тактика базується на командній взаємодії. В США баскетбол більш атлетичний і успіх там залежить від фізичного стану гравців.

- Яке перше українське слово вивчив?

- Тут і думати нічого. Однозначно, це було слово «привіт» (Сміється. – Авт.).

- Вже звик до обласного центру Волині?

- Все люкс! Луцьк – чудове, гарне, толерантне місто з вихованими й освіченими мешканцями. Тут практично кожен намагається зі мною розмовляти англійською. Мене надзвичайно тішать такі привітні лучани.

- А як тобі наші дівчата?

- О-о-о, українські дівчата – супер! Дуже красиві та привітні. Вже в дорозі сюди мені розповідали про неймовірну слов’янську вроду, але не чекав аж такого.

- Шоне, ти начебто холостяк, у лучанок є шанс підкорити твоє серце?

- Так-так, я не одружений (Посміхається. – Авт.). Одружитися тут? Нуууу, важке питання, не знаю. Але хто його знає – все у цьому житті може бути.