Ще з перших ігор в якості гравця «Волиньбаскета» у всіх волинських вболівальників №4 асоціювався з надійністю, відповідальністю та самовіддачею до фінальної сирени. Та що там – те, з якою енергією Володимир Журжій віддавав себе команді, змушувало засумніватися, що баскетболіст приїхав із зіркових «Черкаських мавп». Здавалося, що він був, є і завжди буде своїм, рідним. Звістка про те, що Журжій увійде до тренерського штабу БК «Волиньбаскет-WOG», стала без перебільшення святковою новиною. То який він Журжій-гравець, Журжій-тренер, Журжій-«волинянин»? Про це наша розмова.

 

 

 - Володимире, луцький поціновувач баскетболу вперше побачив тебе у складі «Черкаських Мавп», коли він обіграв у фіналі чотирьох «Волиньбаскет» в 2011 році. Черкаси виграли, вийшли до суперліги, а ти… перейшов у команду, яку обіграв.

 - Так, ви праві, на той момент у мене був контракт із «Черкаськими Мавпами». Однак  тренер сказав, що філософія клубу базуватиметься на омолодженні, тому угоду продовжувати не стали. В принципі, я все зрозумів, і ми полюбовно розійшлись – принаймні, сміття за поріг будинку виносити не стали.

У той же час в Луцьку виступав мій приятель Богдан Каребін (нині асистент тренера «БІПИ». – Авт.), з яким разом грали ще в Кривому Розі. То можна сказати, що саме він був ініціатором мого приходу. Про мене знали, тримали на олівці, як кажуть, тому з радістю запросили. Хоча вже тільки зараз жартома розповідають, що були побоювання стосовно наявності у мене «зіркової хвороби». В результаті, вважаю, я провів надзвичайно гарні роки в БК «Волиньбаскет», з яким став чемпіоном та володарем Кубка України.

 

 

 - Поговорімо про той період твого життя між кар’єрами гравця та тренерами. Доводилось читати на полтавських сайтах, що ти почав арбітрувати.

 - Так, коли я вже закінчував грати в київському «Авангарді», я дуже хотів залишитись у баскетболі, а грати вже не дозволяли травми. Все ж таки все життя у цій грі, є знання й досвід. Пропозицій щодо тренерства не було, тому вирішив – а чому б і ні? Тим паче, Рижик повідав, що комітет арбітрів зацікавлений, аби суддями ставали колишні гравці. Тому я почав активно штудіювати арбітраж. А оскільки я родом із Кременчука, то став судити на рівні Полтавської області. Гадаю, якби не пропозиція з «Волиньбаскета», то бути б мені рефері.

Та зателефонував Сергій Володимирович Смітюх, з яким залишились якнайкращі стосунки, і запропонував приїхати до Луцька. Із обласним центром Волині в мене пов’язані тільки хороші спогади, тому із задоволенням відгукнувся. Крім того, я ж тут усіх знаю, відтак мені не потрібен час на адаптацію. Я приїхав так, ніби й не їхав нікуди, тож усе супер.

 

 

 - Деякі ЗМІ починають писати, що «Волиньбаскет-WOG» в ямі, що клуб слабший за інших…

 - Ні-ні-ні, навпаки – в Луцьку все лише починається!  Так, якщо дивитися на турнірну таблицю, то може скластися хибне враження, що все погано. Насправді, в Запоріжжі у нас перемогу вкрали, і це бачила вся Україна, а ми не подали протесту тільки тому, що не мали змоги подивитися відео й пересвідчитися у своїй правоті саме у той момент. Команда в нас тільки будується, і для багатьох хлопців в суперлізі все вперше: нові швидкості, новий рівень, нова якість. Тому природно, що мусить бути період адаптації. Насправді тут надзвичайно важливо пояснити самим гравця, що нічого смертельного в цій ситуації нема.

 

 

 - З позиції глядача здалося, що якби дещицю поталанило, то можна було перемагати «ІНФІЗ», «БІПУ», «Миколаїв».

 - Я завжди на тренуваннях кажу, що образливо програвати через оту дещицю. І в таких випадках на перший план виходять те, хто яких помилок допустився – десь втрата, десь нереалізований штрафний. На такому рівні дрібниць не буває як у грі, так і під час тренувального процесу. Тому тільки повна концентрація, терпіння й праця – і результат буде.

 

 

 - Який поділ праці у вас із головним тренером Дмитром Чайковським?

 - Дмитро – головний тренер, і кінцеве слово завжди за ним. Тут, як кажуть, без варіантів. Певна річ, я даю поради, коли вважаю, що вони слушні, однак рішення за Чайковським. Йосипович у нас стратег, і це без перебільшення – він моделює всі комбінаційні дії. А я підказую певні моменти.

Що стосується конкретно позицій, то зрозуміло, що я був гравцем задньої лінії, отож і займаюся більше з гравцями саме цього амплуа. Хоча й інших намагаюся не оминати увагою (Сміється. – Авт.).

 

 

 - З однією з твоїх колишніх команд – «Кривбасом» - зіграли, на черзі друга – «Черкаські Мавпи». Чого очікувати від обох колективів?

 - Почну з нашого БК «Волиньбаскет-WOG».  Ми від гри до гри додаємо, хіба Кривий Ріг – окрема тема, бо багато віддали в Запоріжжі. У той же час «Кривбас» був шістнадцять днів без ігор. Вони й так об’єктивно сильні, а тут іще й голодні та свіжі. Однак повторюся – як окремі гравці, так і команда в цілому рухаємось уперед.

Дуже сподіваюся, що в Черкасах дамо бій, хоча «Мавпи» - дуже непростий суперник. Однак приклад одеської «БІПИ» показує, що непереможних команд нема. Треба просто виходити й показувати те, що напрацювали під час підготовки.

Що стосується «Черкаських мавп» - то це один з небагатьох баскетбольних об’єктів  в Україні, де клубна система побудована дуже правильно. Структура починається з маленьких діток і увінчується колективом Суперліги Фаворит Спорт. Баскетболом охоплене все місто, багато дитячих тренерів, школа, проведення матчів доведено до автоматизму, красиве шоу, тощо. Ще коли я там грав, то ми думали лише про баскетбол, і  такі дрібниці як, скажімо, прання форми були не нашим клопотом.

Разом із тим, ні для кого не секрет, що це команда президента ФБУ Михайла Бродського, який дуже вміло використовує PR-менеджмент. Навіть сама назва –  люди далекі від баскетболу передовсім згадують «Мавп».

Отак і ми в Луцьку мріємо створити таку ж ідеальну клубну систему. Намагаємось брати усе найкраще, що бачимо в інших команд. Вірю, що крок за кроком, цеглинка за цеглинкою ми це зробимо. До слова, «Волиньбаскет-WOG» - один із трьох, хто має талісмана.

 

 

 - Нині патріотизм у тренді, однак ще чотири роки тому гімн співали одиниці з гравців. Проте ти один з небагатьох, хто завжди тримав руку на серці під час виконання «Ще не вмерла». Звідки такий патріотизм в російськомовного Журжія?

 - Так, я народився в промисловому Кременчуці, однак завжди себе відчував українцем. Так, в контексті останніх подій патріотизм набрав у суспільстві нових обертів, але у мене це було в серці задовго до цього. А як може бути інакше? Я народився в цій країні і я люблю цю країну. Скажу більше – вважаю, що спортсмени зобов’язані  знати й співати гімн, бо ж вони є лицем держави. Та й всі публічні люди повинні відстоювати честь рідної країни.

 

 

Ігри долі: Та сама гра, де Володиир Журжій у складі "Мавп" обіграв "Волиньбаскет"

     

 

Ігри долі-2: Тандем тоді ще асистента Чайковського з гравцем Журжієм

 

Завжди націлений на кільце суперника

 

Перемога в Кубку України

 

Ігри долі-3: Тандем тепер уже наставника Чайковського та асистента Журжія

Андрій СОБУЦЬКИЙ, спеціально для прес-служби БК «ВОЛИНЬБАСКЕТ-WOG»