Як вміють підтримувати команду справжні вболівальники «Волині» на стадіоні «Авангард» – всі чудово знають. А як ведуть себе пересічні шанувальники футболу під час виїзних матчів своєї команди? Кореспондент ВАРу відважився на такий собі експеримент – у той час коли луцька «Волинь» поїхала до столиці грати з «Динамо», поспостерігати як вболівають лучани. Обрали для цього атмосферний «First Lutsk ultras football pub».
Якихось ейфорично-оптимістичних сподівань серед глядачів не було. Чомусь усі в унісон почали прогнозувати розгромну поразку, лише кількість м’ячів різнилася від трьох і більше. Мотивували це реальними співвідношеннями сил. Тільки мужчина за сусіднім столиком тихенько собі під ніс наспівував власну переробкуупівської «Ах, лента за лентою»: «Динамо» атакує і преться щосил, Кичак-кулеметник їх вправно косив. Ах, лента за лентою– підкати подавай, волинський повстанче, в бою не відступай».
Загалом же атмосфера нагадувала кадри з фільмів про англійські тусовки під час трансляцій у пабах: так само ідейно, зі знанням справи та натхненно. Та що там – навіть під час виконання національного гімну всі присутні встали та почали співати «Ще не вмерла». Ще тоді подумалося: «Ех, якби ж такий запал передався гравцям».
Попри те, що кияни заволоділи ініціативою зі старту, в пабі лунали заклики «Давай», «Терпи, не віддавай м’яч», «Продавлюй», «То тобі не дівчину продавлювати».Коли ж луцькі ультрас, які були присутні на «Олімпійському», перекричали місцевих своїм «Волиняни, вперед» (що чітко пролунало в ефірі «2+2»), то ця подія викликала аплодисменти.
У моменті ж коли Сидорчук грубо в’їхав в опорну ногу Шабанову, на адресу №16 киян полетіли такі епітети, що їх сміливо можна й Подерев’янському у своїх епічних трагікомедія використовувати. Ще б пак, після цього захисника «Волині» замінили через травму.
Коли ж до середини першого тайму лучани не тільки вирівняли гру, а й почали більше тримати м’яча, настрій у всіх кардинально веселішав. Потрохи почали забуватися песимістичні прогнози.
А що творилося коли з подачі Хомченка Петров головою забив – передати усіма доступними лексичними засобами важко. Виплеск, вулкан емоцій та радісно-здивованих криків «Та ніх…чого собі!».
Під час перерви, звісно ж, почалися філософські роздуми на тему «А що буде у таймі другому?». Оптимісти передрікали нічию, песимісти пророкували програш 3:1, а то й 4:1.
Що було у другій половині – і так усі бачили. Хоча «Динамо» мінімально виграло (2:1), але «волиняни» билися так, як могли та вміли. Принаймні серед присутніх ні в кого претензій до самовіддачі гравців не було (хіба до реалізації моментів на останніх хвилинах). Так само як і не було претензій до дівчат-офіціанток, які доволі професійно примовляли до пивка (і не тільки) та своєчасно слідкували за порожніми бокалами відвідувачів.
Тому перегляд матчу вийшов по-сімейному затишним та емоційним.
