Коли з’явилися перші його записи в мережі,

багато знайомих скептично до цього поставилися,

адже вважали, що відомий футбольний та

футзальний рефері розважається. Проте минуло

три роки, а проекти на каналі «Льонька ТВ»

забарвились у різноманіття. Понад те – передача

«Арбітр» набула неабиякого резонансу, адже в ній

автор  започаткував рубрику «Насудили», де

скрупульозно розбирає спірні моменти ігор.

 

«ВолиньSport» поспілкувався з ідейним натхненником та автором цього проекту Леонідом Літвінчуком.

 

 

 - Як узагалі з’явилася ідея спочатку «Льонька-ТВ», а потім передачі «Арбітр»?

 

 - Я здавна цікавився відео. Любив знімати,  монтувати,  і от три роки тому (6 грудня 2015 р. – Авт) після поради товариша вирішив зареєструвати канал на «Ютубі».  Спочатку що побачив,  те й зняв  та закинув, а потім вже з’явились певні рубрики, й відео ставало більш тематичним.

Ні для кого не секрет, що я арбітр,  і до одного не зовсім приємного випадку я працював на досить високому рівні. На жаль, на той рівень і вище я повернутися вже не зміг,  але змагання обласного рівня були мені під силу. Травми нагадали про себе, й  довелося зробити перерву. Футбол мене не покидав,  так як і я його. Зустрічав футболістів,  арбітрів, неодноразово в соцмережах читав і вирішив включити режим Ігоря Циганика й розповісти всім про арбітрів – що воно таке, і хто вони такі.

 

 - Що важче – судити на майданчику чи оцінювати колег та себе в кадрі?

 

 - Якщо до цієї справи підходити з повною самовіддачею, то нічого важкого немає,  головне – правда й правильні рішення. Бували випадки,  що свиснув початок гри й не зогледівся як вже кінець, але бували й такі матчі,  де хвилина, наче рік. Позитив від таких ігор у тому,  що можна солідно скинути кілограмів (Сміється. – Авт.).

Напевно, важче оцінювати колег, ніж себе,  бо коли я розбираю свій епізод,  в мене крім відео є ще відчуття тієї гри. Я можу сказати, що призвело до того  як команди поводили себе продовж всього матчу, як арбітри і т.д. А коли розбираю матч колег,  то перш за все  намагаюсь вислухати всіх учасників інциденту, щоб прийняти більш адекватне й правильне рішення.

 

 - Гадаю, після виходу рубрики «Насудили» з’явилося багато охочих поговорити. Як реагуєш на критику?

 

 - Якщо чесно,  то дуже важко переживаю критику. Вона мене дуже боляче ранить. Неодноразово хотів полишити ту справу – як програму, так і арбітраж в цілому.  Критикастів дуже багато, критиків менше. Пам’ятаю, і ви, Андрію (Андрій Собуцький – редактор видання «ВолиньSport». – Авт.),  неодноразово мене критикували. І ще є кілька людей, які дійсно знають, що говорять, а всі інші – то критикасти!

 

 - Взагалі – чим закінчуються подібні розмови?

 

 - Як правило, це  важко назвати розмовами, бо воно більш схоже на монолог, і щоб ви розуміли, в цій ситуації я – слухач. Хоча бували випадки, й неодноразово таке траплялось, що й я у відповідь теж міг «насипати». Футбол футболом, але не варто забувати , що перш за все ми люди, які теж мають свої певні рамки моралі. Тому не варто дивуватись, якщо на агресію, образи й мати, у відповідь ви почуєте те ж саме. Так – це непрофесійно з мого боку, але ображати й принижувати себе я нікому не дозволю!

 

 - Надалі твій проект буде обмежуватися тільки спортивною тематикою чи відкриватимеш нові теми?

 

 - Ну як воно буде далі, то скоро побачимо, не хочу забігати на перед, й відкривати всі таємниці, але є певні задуми, які я хотів би реалізувати, тому тре набратись терпіння, скоро все буде.

 

 - Щось політичне «закрутити» нема бажання?

 

- Бажання, можливо, й є, але, судячи по тому як реагують на мене як на арбітра, то навіть страшно уявити, що ж буде в політиці. Коли я проводжу гру, я перш за все керуюсь правилами гри  й намагаюсь їх дотримуватись у будь-якій ситуації. Так – я буквоїд, правила не для того, щоб їх порушувати! В політиці треба вміло крутити тими законами, щоб всім догодити, але тут хотів би сказати словами Володимира Шарапова: «Если закон один раз подмять, потом другой раз, потом им начинать дырки в следствии затыкать, как нам с тобой будет угодно, то это уже не закон будет, а кистень». Тому політика поки на паузі, але я вже зустрів однодумців, з яким із задоволенням  попрацював би.

 

 - Уже три роки ти робиш цю справу на ентузіазмі. Мотивація звідки?

 

 - Чесно – не знаю. Але якщо не я , то хто!? Вже не раз хотів то кинути, але не можу. Мене бісять журналісти, які брешуть. Правду ніхто не любить, але в мене є 117 людей, яким вона до вподоби, тому, якщо не допомагаєте – то й не заважайте!

Розмовляв Андрій СОБУЦЬКИЙ