Сергія Драницького я знаю з дитинства. Ми тоді мешкали в одному будинку на проспекті Соборності. Коли потрібно було зібрати хлопців, щоб поганяти м’яча, в першу чергу кликали Сергія – відмови від нього не було ніколи. В командах він завжди вважався цінним гравцем: швидкий, технічний, забивний. Грав він на рівні хлопців на два роки за нього старших.
Ще в початкових класах Сергій почав займатися футболом в обласній ДЮСШ у відомого на Волині тренера Адальберта Мікояна. А під час канікул тренувався у футбольній секції села Піддубці. Волинська земля завжди була багатою на футбольні таланти. Мені доводилося знати хлопців, які мали і кращі футбольні здібності, а от щодо працелюбності, старання, бажання вдосконалювати свою гру… Здається, Сергій не втрачав жодної нагоди зіграти у футбол, постійно відточував техніку (ні в кого не виходило повторити його «коронний» трюк із закиданням м’яча п’яткою собі на шию – а Сергій примудрявся виконувати цей «фінт» навіть в русі!), тренував удари.
Багато здібних хлопців кидали серйозно займатися футболом років у 14, для Сергія ж цей вік означав новий етап – він остаточно обрав для себе професійний футбол і вирішив вступити до спортінтернату у Львові.
Після здобуття середньої освіти Сергій повертається до рідного Луцька, щоб вступити на факультет фізичного виховання Волинського університету та грати за найсильнішу в області аматорську (фактично – напівпрофесійну) команду «Підшипник». Початок 90-х років був далеко не найкращим часом для українського, та й усього пострадянського футболу. Як і чимало молодих футболістів, Сергій їде грати за клуби Польщі. У другому та третьому дивізіонах чемпіонату цієї країни у той час виступали чимало футболістів, які мали досвід матчів у вищій лізі СРСР, головних футбольних дивізіонах пострадянських країн. Знову Сергій Драницький грав в одній команді з Володимиром Гащиним (до цього вони не раз разом ганяли у футбол в нашому дворі, а після повернення з Польщі – у головній команді Луцька). Але потрібно було рости, тож Сергій з радістю прийняв пропозицію «Волині», керівництво якої прагнуло «влити в команду свіжу кров».
У 1996 році команду молодих хлопців очолив Анатолій Раденко. І «Волинь» заграла! Одна з найбідніших команд першої ліги показувала футбол, якому заздрили клуби з необмеженим, за луцькими мірками, бюджетом, а глядачів на трибунах «Авангарду» тоді збиралося більше, ніж на нинішні «прем’єрлігівські» матчі. Сергій був одним із лідерів тієї команди – чого були варті його фірмові штрафні під перекладину – до половини таких ударів заганяли м’яча у ворота суперників. А яку величезну роботу виконував він у середині поля!
Характерною рисою Сергія був і залишається творчий підхід до справи. Свої знамениті удари «над стінкою під перекладиною», які так подобались його вболівальникам, він не один місяць відточував, залишаючись після тренувань. Вдячним словом згадує Драницький колишніх волинських воротарів – Михайла Бурча та Тараса Чопика – вони не лише допомагали йому відточувати бомбардирську техніку, але й теоретично.
-Мене завжди цікавила психологія воротаря, - розповідає Сергій. - Як він реагує, як діє в тих чи інших епізодах, яка його реакція на дії гравців атаки. Міша й Тарас мені завжди допомагали, завдяки їм я багато чого зрозумів і навчився.
За «Волинь» Сергій зіграв у Чемпіонатах України 142 гри, у яких забив 33 голи. Ще 6 разів вражав ворота суперників «Волині» у матчах Кубка України.
В цей час Сергія помітили селекціонери «Чорноморця», якому вкрай потрібні були футболісти, здатні утримати клуб у вищій лізі. Одеситам не важко було «сторгуватися» зі слабенькою у фінансовому відношенні «Волинню». На жаль, три красеня-голи Драницького (всі вони номінувались на «кращий гол туру») не врятували «Чорноморець» від вильоту в першу лігу.
А вже через рік в Україну прийшла мода на закордонних футболістів (хоча вболівальникам і не було зрозуміло чим більшість «легіонерів» були кращими від вітчизняних гравців), і Сергія перевели у «Чорноморець-2». Керівництво «Волині» прагнуло повернути свого вихованця у команду, але в той період відносини з одеситами складались не найкращим чином, і нашого футболіста віддали в оренду у сумський «Спартак». В Сумах Сергій і завершив кар’єру футболіста.
У 2011 році вболівальники «Волині» назвали Сергія Драницького серед найкращих гравців клубу за всю його історію. А два роки тому Сергій Миколайович став дитячим тренером футбольного клубу «Адреналін». Він взявся за підготовку другого складу команди 2001 року народження, активно брав участь у житті клубу та організації турнірів «Кубок ФК «Адреналін». Потім під керівництвом Сергія Драницького тренувались відразу дві групи – 2000 та 2003 років народження. Під його керівництвом юні футболісти прогресували буквально на очах, стали краще розуміти гру - діти потягнулись до молодого тренера, здобув він авторитет і серед їхніх батьків. «Це тренер європейського зразка, саме такий підхід до роботи з дітьми ми бачили у футбольній школі «Вільяреалу», - характеризує Сергія керівник ФК «Адреналін» Андрій Харченко.
З цього року до нього перейшли хлопці з групи 2001 року – всі хто не перейшов в інші клуби та академії. Зараз тренер Драницький готує команду «Адреналін» 2000-2001 років для участі в ДЮФЛ області, а команду 2002 року – в Дитячій лізі Волині.
Олександр Журавський, спеціально для "ВолиньSport"
