Спортивний директор футбольного клубу «Волинь» Валентин Кошельник заявив, що завданням команди є вихід до Прем’єр-ліги, і вона це обов’язково зробить.
Про це Валентин Кошельник розповів в інтерв’ю «Аверсу», пише пресслужба лучан.
Валентине Івановичу, поділіться враженнями від останнього матчу нашої команди. Нічия на виїзді – це непоганий результат?
Хотілося б одразу привітати усіх тих, хто вболіває за український футбол і за нашу «Волинь». Хочеться усіх привітати і запросити до нас стадіон – приходьте, підтримуйте, бо без вашої підтримки ніякий футбол – не футбол. По останній грі – була нічия, однак ви знаєте, що у перших турах ми пропускали багато голів, а останні три гри зіграли на нуль. Я вважаю, що дві нічиї, перемога, і жодного гола у свої ворота – це нормально. Чемпіонський графік – на виїзді нічиї, удома перемоги.
До слова, минулого сезону ми так йшли – наприклад, з «Колосом» та «Інгульцем» грали на виїзді унічию, а вдома перемагали. Чотири очки у матчах з такими суперниками – це прийнятний графік?
Я думаю, що так. По-перше, з восьми ігор п’ять ми зіграли на виїзді, і ще одна перемога – і ми б уже зараз були на вищому місці. Це футбол і чекати від нього несподіванок завжди можна. Вважаю, що наша команда одна із найсильніших і має бути не на шостому місці, а на першому, однак думаю, що з часом все дійде і все буде добре.
Чи очікували ми такого важкого початку?
Знаєте, коли півтора року тому ми прийшли в клуб, ми були на передостанньому місці, нас ніхто всерйоз не сприймав. А зараз на нашу команду налаштовуються, як на останній бій. І ви знаєте, що багато хто стоїть автобусом, грає від оборони. Навіть сильні клуби – той самий «Чорноморець», той самий «Миколаїв» - грали від оборони, а нам треба бігти вперед і розкриватися. Дуже сильно на нас налаштовуються…
Чи можна сказати, що так важко, як зараз, не було ще з весни 2018-го, коли ми зберігали команду в Першій лізі?
Хлопці дуже сильно налаштовані і хочуть завжди переливати, а коли хочеш перемагати, емоції іноді переливають за край. Тому коли надто стараєшся – щось може не виходити. Однак потроху наша гра налагоджується, все стає добре і все стає на свої місця. Думаю, через турів п’ять ми знову з вами зустрінемося, і тоді ми уже будемо у чільній «трійці».
Власне, експерти у різних оглядах Першої ліги відзначали, що краще загальмувати на старті, а потім розігнатися. Чи так це насправді?
Насправді, найкраще почати добре і закінчити добре. І як би там спеціалісти не казали, у нас завдання вийти в Прем’єр-лігу, і ми це зробимо. Я у цьому впевнений на сто відсотків.
Головний тренер команди Андрій Тлумак перед сезоном казав, що задоволений комплектацією команди. А ви?
Комплектацію ми зробили настільки, наскільки могли, і я вважаю, що вона у нас нормальна. Ніякий тренер не буде задоволений на сто відсотків – йому завжди буде когось не вистачати. Він, звичайно, каже, що все добре, однак ще одного-двох футболістів високого класу нам би ще не завадило. Зараз, бачите, отримали травми декілька гравців – і уже ми маємо проблеми.
Були чутки, що і Андрій Тлумак міг не продовжити відносини з командою. Це були лише чутки?
Ніяких перемовин з іншими тренерами чи невдоволення Андрієм Богдановичем не було. У футболі бувають спади, і бувають підйоми. Тоді був невеличкий спад, і це не була проблема у тренері. Якби ми знали футбол наперед, як він закінчиться – це був би не футбол, а якась комп’ютерна гра. А це жива гра – хтось сьогодні кращий, завтра гірший, і найголовніше – це результат.
Важко було втримати кістяк команди? Сумніваюся, що у наших гравців не було пропозицій, в тому числі і з Прем’єр-ліги…
Пропозиції були, однак ви знаєте, що залишив нас тільки Западня. Однак про це ми з ним домовились і нормально розійшлися. Скажу вам, що запрошували багатьох наших футболістів у Прем’єр-лігу, однак вони не хотіли йти. Вони довіряють керівництву клубу та тренерському складу, і вони знають, що з цією командою вони потраплять до Прем’єр-ліги, де вони будуть не новачками, а старожилами.
Можливо, це для них уже справа принципу – добити це питання?
Кістяк нашої команди грає тут уже другий рік – такі, як Сімінін, Кожанов, Болденков, Климець молодий – вони уже зіграні і вони уже хочуть разом вийти до Прем’єр-ліги, і їх не переманить ніхто. Тим більше у нас все добре, хороші зарплати, офіційні зарплати, усе вчасно отримують…
Головний тренер все-таки сказав, що психологічно по команді вдарила дуель з «Карпатами». А які тоді емоції були у вас і чи встигли вже вони вщухнути?
Емоції стихли, хоча тоді вирували – я сам не знав, як себе вести, як це пережити. Ми розуміли, що ми не були слабшими за «Карпати», а були сильнішими, але так склалися обставини, що ми не вийшли до Прем’єр-ліги. Однак – це футбол. І перші тури цього чемпіонату якраз були цими психологічними наслідками.
Зараз люди вже потроху повертаються з відпусток та канікул, приходять на футбол. А команда у домашніх матчах продовжує показувати стовідсотковий результат. Як вважаєте, домашні стіни будуть нашим козирем у цьому сезоні?
Ми розуміємо, що, до прикладу, у таких команд, як «Зоря» чи «Олімпік», немає своєї аудиторії, і стіни не можна назвати рідними. А під час наших ігор, на нашому стадіоні, у нашому місті – ми відчуваємо відповідальність. І навіть коли у нас був матч без глядачів, ми чули підтримку наших фанів з-за території стадіону, і нам це було дуже відчутно і дуже приємно.
Поряд з «глибами» українського футболу – Бартуловичем, Кожановим, Сімініним, Михаликом – свій шанс отримують молоді гравці, у тому числі з команди «Волинь» U-19. Чи можна це назвати вектором нашої команди, що все більше буде у нас молодих гравців?
Молодь повинна вчитися. І коли є такі гравці, які не лише передають свій досвід на футбольному полі, а й за його межами… Я знаю, що вони підказують молодим, а ті до них прислухаються. Звичайно, вони вважають себе самостійними, однак правильна порада ніколи не зашкодить. Тому думаю, що такий сплав досвіду та молоді – це дуже добре.
Згадуючи про команду U-19 – вона видала непоганий сезон, який завершила у юнацькій Прем’єр-лізі на четвертому місці. А цього сезону – почала з чотирьох перемог. Чи задоволені ви розвитком наших юнацьких команд?
Я вам скажу, що я задоволений роботою тренерів наших шкіл – однієї, другої, третьої. Ви знаєте, що у нас працює три школи, як нам дають футболістів. Незважаючи на те, що умови не завжди найкращі, я думаю, з часом вони зміняться. Але люди працюють, тренери є. На сьогодні у нашій команді є 13 хлопців з Луцька, які є корінними лучанами, виросли тут, які вболівають за «Волинь» не тільки через те, що вони у цьому клубі, а й через те, що вони місцеві – і це також головне. Також є школа у Володимирі-Волинському, яка раніше називалася «BRW-ВІК», а тепер – «ВІК-Волинь». Ми плідно співпрацюємо і всі достойні футболісти йдуть грати в наш клуб. «Скала» з Моршина також давала нам футболістів, і тепер усі найкращі хлопці звідти перейшли до нас, тому що та школа припинила існування, але в них є дитяча школа, яка так само буде готувати хлопчиків і віддавати нам.
Цей ресурс – Луцьк, Володимир-Волинський, Моршин – є достатнім у нас для того, щоб на усіх дитячо-юнацьких рівнях бути боєздатними і конкурентними?
Зараз минув перший тур ДЮФЛУ – «ВІК-Волинь» взяла 10 очок з 12, луцька «Волинь» взяла 7. Це дуже хороший, приємний і сильний результат. Я вважаю, що ці школи дадуть результат і через 5-6 років у нас 80% буде грати з наших шкіл.
Тобто, глобально, ця робота по об’єднанню – це однозначний плюс для нас?
Ви знаєте, що ми були об’єднані ще раніше, і зараз у Прем’єр-лізі грає наших вихованців десь чоловік дванадцять. І думаю, що через років п’ять буде ще більше наших, волинських вихованців. На сьогодні грають, наприклад, Болденков, Климець, Рябов, Богомаз – хлопці, які пройшли нашу школу, школу Володимира-Волинського.
До слова – наприклад, Болденков, Климець, Мельничук, Ульянов: з цими хлопцями ви працювали ще в дитячому віці. Є гордість за них, що вони зараз представляють головну команду краю на дорослому рівні?
Я завжди кажу – дивіться, це наші волинські хлопці, наші вихованці, і ми завжди можемо на них опиратися і вони нас не підведуть. І зараз фактично в кожному клубі Першої чи Другої ліги є вихованці волинського футболу – чи Луцька, чи Володимира-Волинського. І це приємно – знати, що наші футболісти захищають кольори навіть інших клубів. Сподіваємося, що якщо вони будуть хороші і достойні нашого клубу – з часом вони перейдуть до нас.
Наскільки важливо в кожному клубі приділяти особливу увагу дитячому футболу? Це є фундаментом будь-якого серйозного клубу?
Жодна будова неможлива без фундаменту. Якщо не буде дитячої школи, вихованців, не буде звідки підійматися молодим гравцям і не буде футболу. У нас проблема українського футболу – добре, що національна збірна зараз грає непогано, а от молодіжка не дуже добре зіграла останню гру. Проблема в тому, що у нас величезна країна, великий потенціал, але немає дитячої школи і немає дитячого футболу. У нас діти не мають де тренуватися, з ким тренуватися, робота тренера не оплачується так, як потрібно… Тому у Федерації футболу повинні розуміти, що такі клуби, як, наприклад, Моршин, які свою школу закрили… Людина вкладала свої гроші в ту школу, а допомоги не мала ніякої, хоча просила. Там є усе – школа, база, тренери. Потрібно було трохи коштів – і ніхто навіть не повернувся у той бік. Оце проблема нашого футболу – отримують гроші на дитячу школу ті клуби, які її не мають, не мають жодної школи, жодної групи, однак отримують гроші на дитячий футбол. Куди вони їх дівають – ніхто не знає…
Власне, зараз якраз ми маємо приклади команд, які розпалися, однак залишили свої дитячі команди і академії – «Зірка», «Арсенал». Це біда українського футболу?
Функціонери Федерації футболу повинні розуміти, що чим більше команд у Прем’єр-лізі, тим більше дітей, футболістів і тренерів буде задіяно. У нас щороку випускається по п’ятдесят тренерів з ліцензією PRO – куди їм іти? У нас є купа тренерів, а клубів немає… Тому ми мали б почати з дитячого футболу, а також обов’язково розширити Прем’єр-лігу. Ну як така величезна країна може мати там 12 клубів? Ну цього року зробили 14, а чому не 16? Чим футбольна інфраструктура «Волині», «Оболоні Бровара», «Металіста 1925» гірша, ніж у деяких клубів Прем’єр-ліги? Там немає нічого зовсім, грає п’ять клубів на одному стадіоні – хіба це нормально?
Давайте повернемося до вашої роботи. На матчах завжди бачимо вас на лаві разом із тренерами та запасними, а не на трибуні чи у ВІП-ложі, як це є у інших клубах. Так краще сприймається гра і результат?
Я працюю у футболі вже понад 20 років і звик бути всередині, з футболістами і біля них, а не десь там зверху. Мені приємно бути близько, відчувати кожен подих, кожен крик, кожен удар м’яча. Я це люблю, це моє, і я завжди буду намагатися бути близько коло хлопців.
Буває таке, що підбадьорюєте гравців чи підказуєте щось?
Для цього є тренер. Я йому повністю довіряю, з Андрієм Тлумаком у мене дуже хороші стосунки, як людські, так і професійні. Я впевнений, що з цим тренером ми дійдемо до великих висот. А так, іноді можу щось сказати, іноді крикнути до судді… А для всього іншого є тренер. Не може бути два начальники в армії – так само і в футболі.
Цього року все таки пізно, але зрушилося питання розширення Прем’єр-ліги, спочатку до чотирнадцяти команд. Тепер три з Першої ліги вийдуть напряму, однак є враження, що цього сезону буде ще важче…
Так, цього року всі команди знають про розширення, усі підсилилися, усі б’ються, і десь так сім команд декларують, що хочуть увійти в трійку. А ті, хто не декларують – все одно не гратимуть складаючи руки.
Але при цьому завдання ніхто не скасовує – Прем’єр-ліга?
Якби ми цього не хотіли – ми б цим не займалися. Який функціонер, тренер чи футболіст не захоче піднятися на вищий рівень? Це – наша робота і сенс нашого футбольного життя.
