Протистояння в Олиці почалося із 58-хвилинним запізненням, тому ультрас, кузьмічі (звичайні вболівальники) та господарі поля встигнули добряче померзнути. Жовтий автобус із гостями прибув о 13:25, потім була перевірка заявкових карток, кілька скандальчиків для настрою та скандування фан-сектору «Хочем гола, хочем два, хочем Кубок УЕФА». Оскільки всі на стадіоні хотіли прийти додому без травматичних ушкоджень організму, то пояснювати, що нема такого вже турніру не наважився ніхто)).

Із самого дебюту зустрічі ініціативою заволоділи прибулі з Прилісного. Чого гріха таїти – впродовж усієї гри у них і м’яч тримався краще, і індивідуально вони були на крапельку сильнішими, і загрожували воротам суперника набагато частіше.

«Олика» відразу було намагалася нав’язати чіпкість у середині поля, але цим тільки оголяла тили. Тому після кількох таких провалів, «жовто-червоні» відійшли назад ще більше. А ФК «Сойне», наче бджілка-трудівниця, все витав і витав поблизу воріт господарів. Моменти виникали, можливо, і не надто гострі, однак таке видовище почало дуже злити місцевий футбольний бомонд, який, на хвильку відірвавшись від енергетичних напоїв,  уже навіть бурмотіти почав: «От поліщуки наглі – футбол вміють грати!».

Наприкінці першого тайму гравці з Прилісного мали дві забійні нагоди, але одного разу схибили, а іншого – чудово при виході сам на сам зіграв воротар Олики. І тут вкотре нагадало про себе давнє вусате  правило футболу: «Якщо впихаєш ти, то напихають тобі»)). Чи не перша вагома та змістовна атака, яку зуміли завершити вдалою подачею закінчилась секундним хаосом та панікою у карному майданчику, ефектним (а головне - ефективним) ударом через себе й голом!!! 1:0.

Тут треба сказати комплімент арбітру Леоніду Літвінчуку, який відмінно розібрався у ситуації (перед голом плямистий влучив комусь із оборонців у руку) і дав дограти момент до кінця. Та й загалом уся суддівська бригада абсолютно не велася на провокації з боку обох опонентів і відпрацювала, як на наше бачення, на відмінно. Навіть коли почався було бокс, вони швиденько загасили поривання.

А що витворяв голкіпер господарів у таймі другому – то навіть коментувати не станемо. Якщо коротко, то як мінімум, разів 5-6 він рятував від вірного голу.  За це, закономірно, кілька разів брав по ребрах та голові від атакувальників, проте свої ворота залишив на замку.

Радості гравців «Олики» не було меж, як і розпачу «Сойного». Ну ніяк не награли вони на програш. Але це гра, і у фінал проходить хтось один.

Тож через тиждень у Горохові відбудеться фінал сенсацій – «Колос» (Холонів) – ФК «Олика».