Герой останнього матчу «Волині» проти «Авангарду» голкіпер Владислав Леванідов дав інтерв’ю клубній пресслужбі.
Владиславе, матч з «Авангардом» був нелегким, однак команді вдалося здобути шосту перемогу поспіль у чемпіонаті. Який настрій у тебе і колективу?
Настрій, звичайно, хороший, бойовий, тим більше, коли приходять перемоги та впевненість. Хлопці вірять у себе і ми рухаємося далі. Ми виграємо дуже важливі для нас матчі. На початку сезону нам трохи не пощастило, однак – так склалося, це футбол, і ми рухаємося далі.
Які враження від дебютних двох поєдинків за «Волинь» у чемпіонаті? Тим більше, що грати довелося проти двох конкурентів…
Звичайно, склалася така ситуація, що Віталій травмувався, мені довірили місце у воротах. Дякувати Богу, ми виграли й здобули у цих іграх шість очок. Ну й для мене це також дуже позитивно, що ми ці ігри виграли.
Під час пенальті від Матяжа вдалося прочитати удар? Адже ти без вагань стрибнув у потрібний кут…
Ну по м’ячу ж дуже важко стрибати. Так, якби ще перед грою знати, куди зазвичай б’є суперник – можна стрибати по м’ячу. А так це більше інтуїція – дивишся як розбігається гравець, як він підходить до м’яча, намагаєшся якимись рухами, можливо, обдурити, задурити людину, щоб вона туди пробила. Усе склалося найкращим чином.
У дебютному офіційному матчі за «Волинь» у Кубку України тобі вдалося відбити одразу чотири пенальті! Ти працюєш над таким компонентом, як відбиття пенальті? Чи це просто воротарська інтуїція?
Тоді у кубковому матчі все так склалося, що ми два пенальті не забили, і добре, що усе переламалося в нашу сторону. А здебільшого, звичайно, тут ще заслуга тренера, який мене вчив – Андрія Олександровича Ковтуна, який мене витягнув з дитячого рівня в дорослий футбол. Не буду розповідати, які підказки він давав і яким хитрощам вчив, але зараз це все виходить здебільшого завдяки йому.
Тоді після «Поділля» які були емоції?
Той матч по напрузі та пристрастях був навіть не те що кубковий, а такий, ніби «Шахтар» з «Динамо» грали: і пропустили, і забили, і вилучення було, і під час серії пенальті така шалена розв’язка була. Думаю, такі емоції дали хороший поштовх молодим футболістам. Вигравати такі ігри – велике задоволення. Заради цього ми живемо, тренуємося, граємо. Це багато чого вартує…
У кубковому матчі проти «Миная» попри непогану гру нам таки не вдалося пройти далі. Приємно було «віддати боржок» цій команді у чемпіонаті?
Тоді ми програли і більше молоді хлопці намагалися показати собі та тренерам, на що вони здатні. Не будемо казати, чи пощастило, чи не пощастило тоді, однак сам факт – пропустили лише наприкінці та дали бій. І зараз, коли виходив проти «Миная», відчував упевненість, і навіть Андрій Богданович Тлумак підходив і казав, мовляв, ти уже з цією командою грав, тому виходь спокійно і роби свою роботу. Ми виграли – і це дуже добре…
Як взагалі з’явився варіант продовження кар’єри у Луцьку?
У мене закінчився контракт з «Олександрією» і мені дали статус вільного агента. Андрій Богданович зателефонував мені, ми поспілкувалися і він запросив мене на перегляд та на збори. Збори минули, я залишився, і тепер ми сподіваємося вийти до Прем’єр-ліги, виконати завдання, яке поставило перед нами керівництво. І кожен футболіст хоче вийти туди, адже тут гравці з іменем, і молоді футболісти хороші, які також хочуть спробувати себе на такому рівні, і саме місто Луцьк також хоче повернутися до еліти. Всі хочуть цього, тим більше зараз у Першій лізі усі за це ведуть боротьбу, три команди вийдуть напряму, ну і ми – б’ємося, стараємося і будемо все для цього робити!
Після стількох років у Олександрії не важко було міняти обстановку?
Звичайно, Олександрія уже стала моїм другим домом, адже я там з раннього віку, коли мене туди Андрій Ковтун запросив. Я починав з дубля, потім грав у першій команді, і мене багато що пов’яхує з цим містом. Але таке футбольне життя…
Як щодо колективу у «Волині»?
Сто відсотків! Я як прийшов сюди, у мене не було відчуття, що я в чужій команді. Так, перший тиждень десь знайомилися, звикали одне до одного, але буквально одразу ж я влився у цей колектив. Мене прийняли дуже добре, мені сподобався колектив, мені сподобалося місто, і тренерський штаб робить усе, щоб ніхто не відчував ніяких незручностей. Тому проблем не було взагалі.
У Луцьку є де проводити вільний час? Можливо, маєш якесь хобі?
Звичайно, навіть є з чим порівнювати – Олександрія, можливо, навіть географічно може бути більшою за Луцьк, однак тут місто більш розвинене. Тут можна і в кіно сходити, і в парку гарно погуляти. А щодо хобі – задоволення отримую від риболовлі. Щоправда, протягом останнього часу вже й забув, коли був на риболовлі, хоча раніше виїжджав часто.
Воротарям досить часто доводиться чекати свого шансу. Нормально ставишся до конкуренції за місце у рамці «Волині»?
Ми ж тренуємося і працюємо для цього. У нас хороша здорова конкуренція. В житті ж ми не конкуренти, а усі одне з одним дуже добре спілкуємося. А шанс потрібно заробляти на тренуваннях – і рано чи пізно він прийде. Психологічно для декого це очікування може бути важким, однак потрібно чекати свого шансу, і він прийде. Важливо ще як слід скористатися тим шансом, який випав, і це так само важливо, як дочекатися його.
Гра якого з сучасних чи може колишніх воротарів світу чи України тобі імпонує найбільше?
Під час раннього дитинства «ідолом» для мене був Шовковський, я дивився на його гру. Потім особливо не звертав ні на кого увагу. Так, є дуже хороші воротарі – наприклад, Лунін, молодий і перспективний голкіпер, який пробився на шалений рівень. Я думаю, що це мрія кожного в такому віці потрапити туди. А так, в принципі, ідеального воротаря немає і з кожного можна взяти щось своє – хтось грає ногами, хтось на «стрічці», хтось на виходах, тобто у всіх є свої плюси та мінуси.
Попереду три дуже важких поєдинки. Команда готова переможно завершити календарний рік?
Так, звичайно, хочеться взяти максимум очок з цих трьох ігор. Тоді й відпустку проводити, і на свята відпочивати буде вдвічі приємніше, якщо закінчимо на мажорній ноті. Так само потім і на зборах працювати, і догравати чемпіонат – а там вже будуть свої завдання. Неважливо – хто і що, обов’язково потрібно виходити і в кожному матчі битися до кінця – нас ніхто не цікавить, у нас своя гра і свої завдання!
