Давненько у волинському футзалі не було такого сезону, щоб лідер без осічок пройшов усю турнірну дистанцію регулярної першості та на такому ж високому рівні провів ігри плей-оф.

І цього року вистачало скептиків, які раз-по-раз висловлювали припущення, що ФЦ «Ковель-Волинь» не проскочить увесь турнір на одному диханні. Мовляв, навесні хлопці втратять інтерес до маленького футболу в залі і почнуть активно тренуватися на стадіонах. Не втратили. Проскочили.

Зараз можна багато дискутувати стосовно претензій команди «Надії» стосовно арбітражу в обох фінальних поєдинках. Якщо коротко, то в першому двобої апеляції зводилися до вилучення воротаря «червоних» Дмитра Дувакіна за гру рукою за межами 6-метрового майданчика. Хорів саме тоді «розмочив» цифри на табло до 1:4 і біг на куражі. Чи могло те вилучення (суддя «виписав» жовту) вплинути на хід поєдинку? Безумовно. Як саме? То вже питання без відповіді. У підсумку – кінцеві 3:6.

У другому протистоянні було ще гарячіше. І якщо ковельчани почали ідентично  – на першій хвилині Іван Данилюк сповна продемонстрував інстинкт вбивці – то «Надія» цього разу не «посипалася», а намагалася ще активніше «зв’язати» прудконогих опонентів. Тож «Ковель» змушений був почати грати через закидання та індивідуальні проходи.

В такому ж стилі на зустрічних курсах грали й «зелені». Особливо вирізнялися активністю Андрій Любуська та Петро Шелест, але не завжди у завершальній стадії в локачинського колективу було все гаразд із взаєморозумінням.

Напруга витала в повітрі аж до фінальної хвилини основного часу. Неодноразово рефері світили «гірчичниками», щоб втихомирити емоції. Було багато спірних аутів та штрафних. Та все ж за кількадесят секунд до сирени Дувакін своїм уже фірмовим ударом встановив переможці 2:0.

Що ж, регулярку та чемпіонство Суперліги Волині здобув «Ковель». Тепер у чемпіонів  із «Надією» залишилася ще одна незавершена розмова – фінал Кубка Волині.

Надія вмирає останньою?