У листопаді 2009-го не стало, либонь, найвидатнішого представника великого спорту не тільки містечка Горохова, а усієї Волині та навіть країни - Олександра Баламута. Пішов із життя майстер спорту, заслужений тренер України, член збірних команд СРСР та України. Для невеличкого райцентру Олександр Миколайович – легенда і приклад того, як можна дістатися до самих вершин завдяки праці та волі. Свого часу Баламут був срібним призером союзного чемпіонату, неодноразово – чемпіоном УРСР та тріумфатором міжнародних турнірів. Але ще більшої слави Баламут зажив як гандбольний тренер, який виховав цілу плеяду талановитих спортсменів. Якою людиною був Олександр Миколайович? Ми завітали на гостину до його дружини Ніни Олександрівни. 

…Кімната Олександра Миколайовича – справжнісінький музей нагород. Десятки медалей, кубків, дипломів… Аж не віриться, що цього досяг спортсмен і тренер з маленького провінційного містечка. 

«Я усе життя дивувалася його цілеспрямованості, – розповідає пані Ніна. – Якщо Сашик (саме так дружина називає свого чоловіка. – Авт.) щось задумував, то не було у світі такої сили, яка могла б йому перешкодити. Він доглядав за теплицями, в яких вирощував овочі, тримав нутрії, щоб пошити мені шубку, яку я ношу й до сьогодні. Аби щодня пити козяче молоко, Олександр завів козу Зорьку. Понад те, він сам її доїв! І ви після цього дивуєтеся його досягненням?» 

Дружина геніального тренера каже, що намагалася не перечити чоловікові – ані в роботі, ані в житті. «Бувало, прийде з тренування і так переймається чимось, що аж серце мліє, коли на нього дивишся», – пригадує Ніна Олександрівна. Попервах дружина гадала, що зірвалася якась важлива поїздка чи сталася ганебна поразка, а насправді Олександр Миколайович переживав через те, що… не всі гравці з’явилися на тренування і команді не вдалося повноцінно відпрацювати чергову комбінацію! 

Про тактичні гандбольні схеми горохівчанина колись писатимуть наукові трактати. Це нині медіа-технології заполонили інформаційний простір настільки, що теоретично наставником команди може стати людина далека від спорту. А в 1970-х молодий тренер вечорами сидів за столом та креслив, креслив і креслив на папері атакувальні й захисні дії підопічних… 

Для багатьох залюблених у спорт українців райцентр на Волині асоціюється тільки із ручним м’ячем. Автор цих рядків свого часу був свідком такої ситуації: в кінці 1980-их у Горохові проходили змагання із гандболу на першість УРСР, і в фінальному матчі зійшлися команда Києва з місцевими вихованцями. Підопічні Баламута обіграли столичних гостей здається у два м'ячі! Після гри їхній тренер у розпачі вигукнув до гравців: «Покажите мне на карте этот Горохов! Кому вы проиграли»? Певна річ, уже згодом команди Києва, Запоріжжя та Броварів стояли в черзі, щоб перехопити талановиту молодь із волинського гандбольного «клондайку». 

Після розпаду Союзу припинили фінансувати спортивні школи, тому й гандбол на Горохівщині занепав. Згодом Олександра Миколайовича попросили очолити місцеву юнацьку команду, яка от-от ставала на ноги. Через два роки після того як Баламута повернули у гандбол, Горохів знову тріумфував на обласній першості. Та мало хто здогадувався, що тренер витрачає надзусилля тільки для того, щоб прийти на тренування. Зі слів друзів, ніхто жодного разу не чув і нотки смутку чи болю в голосі тренера… 

Уболівальники зі стажем знають, що Баламут товаришував з Ігорем Турчиним, проте мало хто йме віри, що горохівчанин був свідком на реєстрації шлюбу Ігоря та Зінаїди. Недарма наш земляк найбільше дорожив подарунками саме від київського «Спартака». Червоно-білий спортивний костюм одягав на свята, а м’яч з автографами гравців посідав достойне місце в колекції. Цей м’яч, костюм і палиця, яка впродовж останніх років допомагала ходити, пішли назавжди із Олександром Миколайовичем у кращий світ. 

У подружжя Ніни та Сашика два сини. Ігор здобув освіту у львівській політехніці, Володя пішов стежиною батька – працює викладачем фізкультури. Часто сім’я пригадує аж ніяк не чоловічі уподобання батька: вирощування квітів, виготовлення ковбаси та… випікання тортів! Саме ними він пригощав своїх вихованок, які щороку приходили привітати із днем народження та підтримати у важку хвилину. Але не кане в Лету слава великого Баламута, адже проводиться турнір його імені, на який залюбки приїздять гандболісти не лише з усієї України, а й із Білорусі та Польщі. 

Фото: Олександр Баламут разом із Ніною Олександрівною. Ось так і все життя – пліч-о-пліч.